Казка Заячий секрет
Казка «Заячий секрет» — віршована українська історія про заєця-батька, який турбується про своїх голодних дітей. Заєць купує пшеницю й приносить її на млин, але мірошник борсук спить у діжці. Добра коза намелює крупу для зайця. Він готує гарячу манну кашу й годує своїх дітей, які стають сильними й здоровими. Коли вовк намагається їх зловити, його захекується від втоми, а маленькі зайчата легко втікають й танцюють козачка.
Казка вчить дітей 4–5 років про важливість турботи батьків, взаємної допомоги й правильного харчування. Віршована мова легка й запам’ятовується малюками. Прочитати казку «Заячий секрет» українською мовою з оригінальними ілюстраціями художника Валентина Литвиненко можна на LiveBook.com.ua без реєстрації. Казка також доступна у аудіоверсії для дітей 4–5 років.
Читати Казку Заячий секрет
Заєць-батько у крамниці
Піввідра купив пшениці,
Сів з пшеницею на віз
І на млин її завіз.
У млині коза в спідниці
Точно зважила пшеницю,
А мірошник, сплюх-борсук,
В діжку висипав мірчук,
Записав його у книжку
Та й вмостився спати в діжку.
Ліг на лапу і за мить
Так хропе, що млин тремтить.
Бідний заєць ледь не плаче:
— Встань, борсуче, встань, земляче.
Роздери зайчаткам круп
І на кашу, і на суп,
Бо нема зимою паші,
Діти ж просять супу й каші.
— Хай пождуть зайчатка трішки,—
Обізвавсь борсук із діжки.
— Я лиш зиму пересплю,
А весною круп змелю.
Та й накрився з головою
Кожушиною новою.
Заєць схлипнув у млині:
— Що ж робить тепер мені?
Лихо зайцеві у світі —
Пропадуть без манни діти.
Кізка ніжками туп-туп:
— Ми самі намелем круп!
Та й бігом з відром угору,
В кіш пшеницю сипле скоро.
Затремтів старенький млин
І почав молоти він…
Розпрощавшися з козою,
Заєць біг в ліси з крупою,
А до зайця навпрошки
Звідусіль спішать дітки,
Похуділі, помарнілі,
Та усі для зайця милі.
Заєць каже казку їм
І веде усіх у дім.
В домі зайця піч здорова,
А у ній сухенькі дрова.
Заєць дрова запалив,
У горня водиці влив,
Із відра засипав круп
Та й до печі туп-туп-туп:
— Гей, варися, манна каша,
На усю родину нашу…
Прямо з полум’я горщок
Заєць ставить на пеньок.
Наша вийшла без догани —
Діти всю поїли манну,
Потім, ставши у кружка,
Станцювали козачка.
З того дня щодня без каші
Не жили зайчата наші,
І на диво звірини
Стали дужими вони.
Якось їх побіля лугу
Перейняв старий вовцюга,
Гнався, гнавсь за ними вовк,
А який із того толк?
Впав, захекавшись, в знемозі
А зайчата на дорозі
Стали весело кружка
Та й танцюють козачка.
Вовк дивився, вовк журився
І голодним в ліс поплівся;
Знав би він секрет зайців —
Сам би кашу манну їв!
Заєць-батько у крамниці
Піввідра купив пшениці,
Сів з пшеницею на віз
І на млин її завіз.
У млині коза в спідниці
Точно зважила пшеницю,
А мірошник, сплюх-борсук,
В діжку висипав мірчук,
Записав його у книжку
Та й вмостився спати в діжку.
Ліг на лапу і за мить
Так хропе, що млин тремтить.
Бідний заєць ледь не плаче:
— Встань, борсуче, встань, земляче.
Роздери зайчаткам круп
І на кашу, і на суп,
Бо нема зимою паші,
Діти ж просять супу й каші.
— Хай пождуть зайчатка трішки,—
Обізвавсь борсук із діжки.
— Я лиш зиму пересплю,
А весною круп змелю.
Та й накрився з головою
Кожушиною новою.
Заєць схлипнув у млині:
— Що ж робить тепер мені?
Лихо зайцеві у світі —
Пропадуть без манни діти.
Кізка ніжками туп-туп:
— Ми самі намелем круп!
Та й бігом з відром угору,
В кіш пшеницю сипле скоро.
Затремтів старенький млин
І почав молоти він…
Розпрощавшися з козою,
Заєць біг в ліси з крупою,
А до зайця навпрошки
Звідусіль спішать дітки,
Похуділі, помарнілі,
Та усі для зайця милі.
Заєць каже казку їм
І веде усіх у дім.
В домі зайця піч здорова,
А у ній сухенькі дрова.
Заєць дрова запалив,
У горня водиці влив,
Із відра засипав круп
Та й до печі туп-туп-туп:
— Гей, варися, манна каша,
На усю родину нашу…
Прямо з полум’я горщок
Заєць ставить на пеньок.
Наша вийшла без догани —
Діти всю поїли манну,
Потім, ставши у кружка,
Станцювали козачка.
З того дня щодня без каші
Не жили зайчата наші,
І на диво звірини
Стали дужими вони.
Якось їх побіля лугу
Перейняв старий вовцюга,
Гнався, гнавсь за ними вовк,
А який із того толк?
Впав, захекавшись, в знемозі
А зайчата на дорозі
Стали весело кружка
Та й танцюють козачка.
Вовк дивився, вовк журився
І голодним в ліс поплівся;
Знав би він секрет зайців —
Сам би кашу манну їв!
