Казка Принцеса Іванна

Дивовижні пригоди незвичайної принцеси

Розділ перший

в якому ти, мій юний читачу, познайомишся з героїнею цієї казкової оповіді

— Де Принцеса, йолі-палі? Зараз почнеться королівський прийом, на якому їй обов’язково слід бути, а вона знову десь заповітрилась… Прем’єр-Міністре, негайно розшукайте Принцесу Іванну і приведіть її сюди, хоч би як вона пручалася!

— Слухаюсь, Ваша Величносте! — вклонився Прем’єр— Міністр і подріботів шукати Принцесу.

— Що це за вибрики? Королево, як ви її виховували, йолі-палі?

— Ви ж знаєте, яка в неї вдача, Ваша Величносте! Я намагалась, намагалась, але ж ви бачите…

Королева заплакала.

— Не рюмсати треба, а виховувати! Ви аж надто церемонитеся з нею, йолі-палі, — сердито мовив Король.

Незабаром з’явився Прем’єр-Міністр. За собою він тягнув Принцесу Іванну — кирпату веснянкувату білявку.

— Не тягніть мене так, бо вкушу! — репетувала Принцеса.

— Принцесо! Як ви поводитеся?! — вигукнув Король. — Зараз почнеться королівський прийом, прибудуть посли всіх королівств, а ви ще не вбралися як слід!

— А от і не піду я нікуди! — вигукнула Принцеса. — Мені остогидли всі ці прийоми. Там нудно! Я хочу жити, як усі люди, хочу, щоб у моєму житті були різні події, пригоди! Я втечу з королівства, от побачите!

Принцеса ще й ніжкою тупнула.

Король відповів:

— Я накажу вас зв’язати й замкнути! А послам скажу, що ви захворіли. Прем’єр-Міністре, тягніть Принцесу на другий поверх до її спальні!

— Ой, — скрикнув Прем’єр-Міністр, — вона мене вкусила!

— Не зважайте! Тягніть! — наказав Король. — Мене вона теж колись кусала, йолі-палі.

І Прем’єр-Міністр, незважаючи на супротив Принцеси, ойкаючи, потягнув її на другий поверх. Королева плакала, а Король знай собі лаявся.

Король любив порядок і хотів, щоб його слухались. Іванною Принцесу назвав саме він. Як і всі королі, він чекав народження сина, принца-спадкоємця. Вже й ім’я йому підібрав — Іван. Але народилася донька. Король не зміг відмовитися від дорогого для нього імені, тому Принцесу назвали Іванною. І справді, ім’я це їй дуже пасувало, тому що змалку вже було добре видно, що вдача в неї хлоп’яча.

Головним уподобанням Короля були королівські прийоми і королівські бали з танцями. А також він полюбляв телевізійні новини. Королева тільки вночі, коли Король спав, мала змогу подивитися по телевізору різні серіали про любов. Іванні ж Король взагалі заборонив дивитися телевізор та грати в казк’ютерні ігри. Не знала вона і справжніх дитячих розваг.

Отже, ви розумієте, яке невеселе життя було в Іванни.

Після королівського прийому Королева пошвидкувала на другий поверх. Материнське серце стискалося від недобрих передчуттів. І недарма.

Вікно у спальні Принцеси було відчинене, і з нього звисали зв’язані простирадла.

На столі лежала записка:

Мамо! Прощайте! Я втекла.

Буду шукати веселих пригод і

несподіванок. Не хвилюйтесь!

Не пропаду! Ви ж мене знаєте!

Постояти за себе завжди зможу.

Обіймаю! Іванна

Мамо! Прощайте! Я втекла.

Буду шукати веселих пригод і

несподіванок. Не хвилюйтесь!

Не пропаду! Ви ж мене знаєте!

Постояти за себе завжди зможу.

Обіймаю! Іванна

Королева зойкнула, схопила записку й побігла сповіщати Королю страшну новину. Король лайнувся, гукнув Прем’єр-Міністра і наказав організувати пошуки й погоню.

Розділ другий

в якому Принцеса зустрічається з Мудрецем Розуманом і від нього дізнається, що на неї чекають незвичайні події

Іванна бігла по дорозі й думала: “Оце ж мати прочитає зараз мою записку, покаже її батькові, а він накаже спорядити погоню. Як мені врятуватися? Де мені сховатися?”

Враз перед дівчиною з’явився лисий як коліно дідок з довгою, вузькою, сивою бородою.

— Не хвилюйтеся, Принцесо, я допоможу вам сховатися від погоні! — люб’язно усміхнувся він.

— А звідки ви знаєте, про що я зараз думаю? І хто ви такий? — здивувалася Принцеса.

— Я — Мудрець Розуман. Все відаю, все знаю. Будьмо знайомі! — знову всміхнувся дідок. — Будь ласка, дайте мені руку.

Принцеса простягнула йому руку й одразу ж стала невидимою. Мудрець Розуман теж став невидимим.

І тут почувся тупіт коней. Вдалині Іванна помітила погоню на чолі з Прем’єр-Міністром. Вершники на конях промчали повз, і тоді Мудрець Розуман сказав:

— Залишимось невидимими. Невдовзі Прем’єр-Міністр повернеться. Зараз я вам дещо розкажу…

Та знову почувся цокіт копит, повз них ще раз промчала погоня на чолі з Прем’єр-Міністром. Певна річ, принцеси Іванни він не знайшов. Щойно за обрієм зник останній вершник, Принцеса відчула на своїй руці дотик і одразу побачила Мудреця. Вони знову стали видимими.

— То куди ж ви тікали, мила Принцесо? — спитав Мудрець.

— А ви ж кажете, що ви — Розуман: все відаєте, все знаєте. То чого ж питаєте? — усміхнулася Принцеса.

— Я то знаю, але хочу, щоб ви самі пояснили ваш вчинок.

— Набридло мені нудне королівське життя. Хочу пригод і несподіванок.

— Але шукати пригод і несподіванок без мети — це ж безглуздя!

— А яка має бути мета?

— Ну, хоча б врятувати когось з біди.

— Кого?

— Скоро ви зустрінете того, хто потрапив у біду. Але ви мусите бути хоробрі й рішучі.

— Я не з боязких, ви ж, напевно, знаєте?

— Вам, Принцесо, доведеться робити вибір — або про свої бажання дбати, або когось рятувати. Отож слухайте.

За Чорними Горами є так званий Воронячий Ліс, де над чорними воронами-круками владарює злий та підступний Каркарон. Він задумав знищити чарівну квітку, Жоржину-Веселину, що росте на Орлиній полонині, в Синіх Горах, у королівстві Орландії.

Ця квітка має чарівну силу. Хто хоч раз погляне на Жоржину-Веселину, отримає від неї допомогу, забуде про свої прикрощі, стане веселим і щасливим. До того ж чарівна квітка спонукає дітей і дорослих на добрі вчинки.

Злий підступний Каркарон уже збирає своє вороняче військо, щоб іти війною на Орландію. Доведеться Вам, Принцесо, взяти учать у порятунку чарівної квітки. Але перед тим вас чекають ще й інші небезпечні пригоди. Не злякаєтесь?

— Я ж казала, що не з лякливих.

— Тоді йдіть по цій дорозі й нікуди не звертайте, — сказав Мудрець Розуман і одразу зник.

А Принцеса Іванна пішла далі.

Розділ третій

в якому відбувається пригода, вкрай несподівана і незвичайна

Ішла Принцеса, ішла, раптом бачить — лежить на траві біля дороги якийсь дивний дідусь з сивою настовбурченою чуприною і репетує:

Ой, рятуйте! Ой, спасайте!

Ой, від мене не тікайте!

Ой, болить, болить, болить!

Не вщухає ні на мить!

Схилилася Принцеса до дідуся.

— Що з вами?

— Ой, нога, нога болить!

Не вщухає ні на мить!

Не тікайте! Поможіть!

Ой, рятуйте! Ой, спасайте!

Ой, від мене не тікайте!

Ой, болить, болить, болить!

Не вщухає ні на мить!

Схилилася Принцеса до дідуся.

— Що з вами?

— Ой, нога, нога болить!

Не вщухає ні на мить!

Не тікайте! Поможіть!

Принцеса спробувала через силу підняти дідуся. Він обхопив її за плечі й підвівся.

— Спасибі, донечко! Одведіть мене, будь ласка, до мого будинку.

Пішли вони поволі до лісу. Там, на галявині, стояла невелика хатинка, з усіх боків оточена квітами.

Принцеса, хоча й мала хлоп’ячу вдачу, та, як усі дівчата, любила квіти.

— А ви, Принцесо, розумієтесь на квітах? — спитав дідусь.

— Аякже! Звичайно, розуміюсь.

— Оце яка квітка? — вказав пальцем старенький.

— Троянда.

— А це?

— Півники.

— А це?

— Айстри.

— А це?

— Жоржина.

— Звичайна жоржина? Чи незвичайна, чарівна? — хитро подивився дідусь на Іванну.

Принцеса пильно глянула на дідуся. Був він у картатому, обв’язаному круг шиї, шарфі, який закривав підборіддя. Але щось знайоме промайнуло в його очах.

— А звідки ви знаєте про чарівну Жоржину-Веселину? Хто ви такий?

— Ви думаєте, що про чарівну Жоржину-Веселину тільки ваш Мудрець Розуман знає? Я теж, як і він, все відаю, все знаю, бо я — його рідний брат-близнець Мудрило. І я знаю, що ви шукаєте Жоржину-Веселину. От вона — перед вами!

— Ні! Неправда! Це не Жоржина-Веселина! Бо від погляду на неї мені не стало весело. І я не відчула себе щасливою. Нащо ви мене обманюєте? Я мушу пережити багато пригод і небезпек, взяти участь у порятунку Жоржини-Веселини. Тільки тоді я зможу її побачити.

— А якщо я вас не випущу? І примушу доглядати за квітами? Ви ж любите квіти. Ми з братом завжди сперечаємось — хто з нас мудріший, хто з нас сильніший. Я вас у нього заберу. І Мудрило заспівав:

Будете жити любо і мило

У мене, Мудреця Мудрило.

Що бажатимете,

Те і матимете.

— Так от, я і бажаю — відпустіть мене негайно! — тупнула ніжкою Принцеса.

— Ви, Принцесо, молодець! Маскарадові кінець! — дідусь рвучко скинув перуку з голови, зняв шарф і розмотав обернену круг шиї довгу й вузьку сиву бороду. Перед Принцесою стояв Мудрець Розуман.

— Пробачте мене, Принцесо, за це перевтілення, — сказав він. Я все відаю і все знаю, та іноді себе перевіряю. Ви показали себе якнайкраще. А головне — незрадливою. На вас можна покластися. Ви не підведете. Я ніколи нікого не приводив до себе додому. Тільки вас.

Мудрець узяв Принцесу за руку і вивів на дорогу, до місця, з якого почалася їхня пригода.

— А тепер ідіть і нікуди не звертайте. Скоро ви побачите того, кому потрібна ваша допомога. Щасливо! і Принцеса пішла далі.

Розділ четвертий

в якому Принцеса зустрічає Фею Книжану, довідується про її біду і вирішує допомогти

Ішла Принцеса, ішла, аж раптом бачить — сидить край дороги молода чарівна жінка і плаче.

— Що з вами? — спитала її Принцеса. — Хто ви така? І чого так гірко плачете?

— Я Фея Книжана. Як же мені не плакати, коли в мене така біда! Я ішла на Казкове телебачення, щоб запропонувати передачу “Світ книжковий — світ казковий”. Хотіла повернути дітей до читання книжок. Бо через усі ті казк’ютери, казк’ютерні ігри та телесеріали вони зовсім розучилися читати книжки. А без книжок не зможе розвиватися дитяча уява, фантазія. Адже читаючи, кожен уявляє собі те, про що написано в книзі. А коли просто дивитися на екран, то уявляти вже нічого не треба, все зробили режисер і актори. Але мені повідомили про страшну новину — Казкове Телебачення захопила Баба Яга. І всі добрі програми повикидала.

Тут Принцеса почула тихий голос Мудреця Розумана. Той був невидимим, і Фея Книжана його не помітила.

— Ви, Принцесо, повинні піти на Казкове Телебачення, — прошепотів Іванні на вухо Мудрець. — Я вам потім підкажу, як боротися з Бабою Ягою.

— Не плачте, Феє Книжано! — сказала Принцеса. — Я зараз піду на Казкове Телебачення і спробую все владнати.

Принцеса попрощалася з Феєю Книжаною і пішла далі. І знову з’явився перед нею Мудрець Розуман.

— Доведеться вам, Принцесо, змагатися з Бабою Ягою. Жоден з чоловіків перед злою силою Баби Яги безсилий. Її може перемогти тільки жінка.

— А як же я зможу перемогти Бабу Ягу? — здивувалася Принцеса.

— Баба Яга, — усміхнувся Мудрець, — хоч кульгава і горбата, та й, будьмо відвертими, не надто вродлива, однак вона жінка, і їй притаманні всі жіночі слабкості. На цьому ви й зіграєте. От вам чарівні люстерко і гребінець. Будьте з Бабою Ягою якомога ніжніші, лагідніші й водночас використайте ці предмети для знищення злих чарів Баби Яги. Зробіть так, щоб вона взяла до рук гребінця й люстерко — їх сила здолає злі чари старої. Та будьте пильні. Якщо Баба Яга викриє ваш задум, то завиграшки знищить вас!

Мудрець Розуман простягнув Принцесі гребінця й люстерко.

— Ідіть і нікуди не звертайте, невдовзі ви зустрінете двох хлопців-чарівників.

Вони допоможуть вам у скруті, стануть справжніми друзями. Щасти, Іванно!

Не бійтесь, я пильно стежитиму за вами і, в разі потреби, допоможу.

По цих словах Розуман зник.

А Принцеса Іванна пішла далі.

Розділ п’ятий

в якому з’являються юні чарівники Лесик Веселесик і Андрійко Фантазер. Слова Мудреця справджуються

Вони з’явилися так несподівано і раптово, наче з-під землі виросли. Ще мить тому дорога була безлюдною, порожньою, аж ось…

Принцеса дуже здивувалася, коли раптом перед нею з’явилися двоє хлопців. Один усміхнений, дивакуватий, в яскравому, наче клоунському, костюмі. Другий теж наче циркач, тільки схожий на фокусника, ілюзіоніста — в циліндрі, загадковий, замріяний.

Він першим і привітався.

— Здрастуйте, Принцесо!

— Здоровенькі були! — весело підхопив “клоун”.

“Звідки вони знають, що я Принцеса?” — подумала Іванна.

Дівчина чемно привіталася:

— Здрастуйте, панове! А хто ви такі будете?

— Ми — чарівники, — відрекомендувався “клоун”. Мене звуть Лесик Веселесик. Я своїми жартами всіх веселю.

— А я — Андрійко Фантазер. Все, що я собі уявляю, одразу з’являється, — представився другий.

— Так не буває, — заперечила Принцеса, — навіть у казках!

— Не вірите, то зараз перевіримо.

Фокусник змахнув циліндром, і враз…

Враз дорога зникла. Принцеса опинилася у величезній залі з високою стелею, блакитною як небо. Грала музика, в залі кружляли в танці дами і кавалери в розкішних убраннях, яких Іванна ніколи не бачила на балах у своєму королівстві.

Біля неї з’явився красень Принц. Він вклонився.

— Дозвольте, Принцесо, запросити вас на тур вальсу. Будь ласка!

Принц промовив це з таким жагучим благанням, що дівчина не змогла відмовити йому, і тільки кивнула на знак згоди. Він поклав руку на її талію, і вони закружляли у вальсі. Аж раптом зникли всі дами й кавалери. У залі танцювали тільки Принцеса з Принцом.

— Хто ви такий, як вас звати? — тремтливим од хвилювання голосом спитала Принцеса.

— Я — принц Орландо.

Та більше він нічого не встиг розповісти про себе. Раптом все зникло. Принцеса знову стояла посеред дороги, а біля неї — юні чарівники.

— Впевнилися? — запитав Андрійко Фантазер.

— Так-так! Пробачте, пробачте! А куди ви йдете?

— Туди, куди й ви, — хором відповіли обидва. — На Казкове Телебачення.

— Так, я йду туди, — сказала Принцеса. Мені повідомили, що Казкове Телебачення захопила Баба Яга. Вона заборонила всі хороші передачі, влаштувала своє телебачення і показує по каналу “Бабах-Бабах” самі бойовики. Там суцільні погоні, стрілянина, бійки й убивства. Навіть у мультиках ллється кров! Мені про це розповіла Фея Книжана. Треба негайно рятувати наше Казкове Телебачення. Пропоную піти разом. Тільки ви мені не заважайте, будь ласка!

І вони пішли до гори, на якій здіймалася вежа Казкового Телебачення.

Розділ шостий

в якому Принцеса рятує Казкове Телебачення

І от перед ними будівля Казкового Телебачення.

Баба Яга щойно змінила вивіску. Замість “Казкове Телебачення” повісила вивіску “Казкове Телебабачення”

— Щось погано тримається, весь час падає — скрушно мовила Баба Яга. І пританцьовуючи, накульгуючи на кістяну ногу, заспівала:

Моє телебабачення

Велике має значення

Для виховання у дітей

Жорстокості і злості.

Мої постійні гості,

Мої кохані діти, —

Розбійники й бандити.

Щоб діти не сміялися,

А плакали й боялися.

Бабах-бабах! —

На глядачів Наводжу страх!

Моє телебабачення

Велике має значення

Для виховання у дітей

Жорстокості і злості.

Мої постійні гості,

Мої кохані діти, —

Розбійники й бандити.

Щоб діти не сміялися,

А плакали й боялися.

Бабах-бабах! —

На глядачів Наводжу страх!

Аж раптом увійшла Принцеса. Вона була сама, Лесик Веселесик і Андрійко Фантазер сховалися за рогом будинку. Принцеса підійшла до Баби Яги і лагідно звернулася до неї:

— Щось у вас, бабусю, волосся скуйовджене. Можна, я вас причешу?

— Хто ти така? — спитала Баба Яга.

— Я в перукарні працюю, жінкам і дівчатам гарні зачіски роблю, красу наводжу.

— Мені ще ніхто в житті краси не наводив, — зітхнула Баба Яга. — Я взагалі не звикла, щоб мені хтось допомагав.

— То візьміть, — сказала Принцеса, — оці люстерко і гребінець. Подивіться на себе, причешіться.

— Що ж, давай, — зраділа Баба Яга, — спробую сама причепуритися.

Вона взяла в руки люстерко, гребінця — і враз затремтіла, скрикнула.

— Ой! Що це зі мною? Я пропадаю! Зникає моя чарівна сила!

Баба Яга тихо опустилася долі й лягла горілиць, схрестивши на грудях руки. І важко зітхнула. Це був її останній подих.

— Ой! — заголосила Принцеса. — Здається, я передала куті меду. Вона померла! А я ж не хотіла нікого вбивати!

І Принцеса заплакала.

У цей час з-за рогу будинку Казкового Телебачення вибігли Лесик Веселесик і Андрійко Фантазер.

— Що тут трапилось? Чого ви плачете, Принцесо? — в один голос вигукнули вони.

— Баба Яга померла… Це я винна. А я ж ніколи нікому не бажала смерті! Я тільки за допомогою чарівних сил забрала у неї злу чаклунську силу.

— Ну, Принцесо, якщо Баба Яга тепер не має злої чаклунської сили, ми можемо її оживити! — вигукнув Андрійко Фантазер. Тільки й ви нам допоможіть. Для оживлення треба не менше трьох людей, які цього хочуть. Такий чарівний закон. Повторюйте за мною:

— Уявляємо! Уявляємо! Оживляємо! Оживляємо!

Після того як вони втрьох проказали ці слова, Баба Яга розплющила очі й зітхнула. Хоча яка вона тепер Баба Яга? Свою злу чаклунську силу вона втратила і стала просто Бабусею.

— Ой! Я ожила! Тільки чогось сумління мене гризе. Щось я погане робила! Комусь зло чинила! Прошу вибачення!

— Вибачення ваше приймаємо, — сказала Принцеса. — Адже ви вже не володієте злими чарами, тому й Казковому Телебаченню не зашкодите.

І тут усі побачили, що вивіска “Казкове Телебабачення” зникла, а натомість яскравими кольоровими літерами засяяло “Казкове Телебачення”.

— Ну от! — сказав Лесик Веселесик. — Тепер можна братися до роботи. Ану, Андрійку, зроби так, щоб негайно з’явилася Фея Книжана!

— Нема питань, — усміхнувся Андрійко Фантазер, — вже уявляю. Вже негайно викликаю!

І тут перед нашими героями постала Фея Книжана, усміхнена й радісна.

— Ой, як прекрасно! Тепер я можу готувати телепередачу “Світ книжковий — Світ казковий”. І діти знову побачать на екранах своїх улюблених героїв: і лікаря Айболитя, і Алісу з Країни Чудес, і Пеппі Довгупанчоху, і Карлсона, що живе на даху, і Івасика Телесика, і Котигорошка, і багатьох інших героїв всесвітньо відомих казок та казкових повістей. А скільки веселих мультиків ми покажемо — адже діти так люблять саме мультики! Іще я розповім дітям про чудові книжки, які чекають на своїх читачів, щоб принести їм багато хвилювань і радості водночас.

— А ми, — сказав Лесик Веселесик, — разом з Андрійком Фантазером організуємо дітям чудовий телевізійний концерт з артистами цирку, а також незвичайні дитячі конкурси.

— Може і мені вдасться, — додала Принцеса, — вмовити мого друга, Мудреця Розумана, щоб він у пізнавальних передачах розповідав дітям щось незвичайне про рослини і тварин.

— А можна і мені взяти участь у якійсь передачі? — тихенько спитала Бабуся. — Хоча б у передачі “На добраніч, діти!”

— Авжеж! Авжеж! Різні веселі казочки розповідатимете, — усміхнувся Лесик Веселесик.

— А може, й ви, Принцесо, якусь передачу про незвичайні

пригоди і небезпеки приготуєте? — запитала Фея Книжана.

— Ні! — сказала Принцеса. У мене своя програма дій. Теж з пригодами і небезпеками пов’язана.

— Ну, тоді нехай вам щастить! — побажав Іванні Андрійко Фантазер. Принцеса попрощалася з усіма, а Бабусю навіть ніжно поцілувала.

І пішла…

Розділ сьомий

в якому відбуваються події, дуже страшні й небезпечні для Принцеси, але все закінчується добре

Та довелося Принцесі зупинитися. Вона стояла й розгублено роззиралася: куди йти? в який бік? Де Орландія? Уважно прислухалася, чи не чути голосу Мудреця Розумана.

Аж раптом налетіла така величезна зграя воронів-круків, що аж сонце собою затулила. Від зграї відокремився великий ворон, спустився на землю і враз обернувся на кремезного чолов’ягу в чорному однострої. Але замість носа в нього залишився величезний воронячий дзьоб.

— Пр-р-р-ивіт, прекра-красна Пр-р-ринцесо! — прокаркав чоловік-ворон. — Чекаєш свого Мудреця Розумана? Не з’явиться він, ми його в полон захопили, у Воронячий Ліс забрали і бородою до дерева прив’язали — не відв’яжеться. Дуже він балакучий, той Мудрець. Надто багато знає, нам заважає… А ти мені, кра-красуне, подобаєшся. Коли орландців переможемо, чарівну квітку, Жоржину-Веселину, знищимо, я на тобі оженюся. Будеш дружиною Каркарона. Буде на тобі чорна вороняча корона!

Принцеса з жахом слухала його, а тоді — де й сили взялися — схопила обома руками Каркарона за воронячого дзьоба і вигукнула:

— Не бути цьому ніколи!

І враз Каркарон знову обернувся на ворона, змахнув крильми і знявся в небо разом з Іванною. Він летів за чорною воронячою зграєю.

Каркарон міцно тримав пазурами Принцесу, а вона щосили стискала руками його дзьоба, не даючи навіть каркнути.

Аж долетіли вони до Синіх Гір Орландії.

Під горою точився запеклий бій. Ворони-круки обернулися на вояків-каркаронців у шоломах із воронячими головами, і напали на лицарів-орландців, на чолі яких стояв Принц Орландо. Всі орландці були в шоломах, прикрашених золотими орлиними головами. Вони відчайдушно обороняли свою країну. От-от орландці здолають чорне вороняче військо!

Аж раптом каркаронці знов обернулися на воронів-круків і полетіли геть, визнаючи свою поразку. Розлютований Каркарон випустив з пазурів Принцесу. Іванна впала і знепритомніла, а коли прийшла до тями, то була вже в обіймах Принца Орландо.

Він підхопив її на руки й ніжно пригорнув до себе. Принц і Принцеса дивились одне на одного так, як дивляться тільки закохані. Вони мовчали, та погляди їхні були красномовніші за будь-які слова. Потім сталося те, що завжди трапляється у таких випадках, — вуста їхні злилися в палкому поцілунку.

Розділ восьмий

останній, який за звичаєм більшості хороших казок закінчується весіллям і добрими діяннями

Принц Орландо легко — наче в нього виросли крила — поніс Іванну високо в гори, на Орлину полонину, де височів Королівський Палац. Він поставив Принцесу на землю, взяв за руку і підвів до альтанки. Там стояв полив’яний візерунчастий горщик, в якому й росла Жоржина-Веселина.

— Ось вона, — сказав Принц Орландо, — ця чарівна квітка.

— Яка вона гарна! — захоплено вигукнула Принцеса.

Та Іванна й без чарів прекрасної квітки почувалась веселою і щасливою.

Закохані пішли до Королівського Палацу.

Король і Королева Орландії святкували перемогу над каркаронцями і були дуже зворушені, коли Принц Орландо познайомив їх з Принцесою Іванною. Він розказав батькам, як мужньо билася вона з могутнім Каркароном, як допомагала відвести біду від чарівної квітки Жоржини-Веселини.

Коли Принц сказав, що вони з Іванною кохають одне одного і хочуть одружитися, його батьки зраділи, бо Принцеса їм дуже сподобалася.

А тоді відбулися заручини.

Король і Королева, Принц Орландо і Принцеса Іванна сіли в золоту карету і поїхали до батьків Іванни.

Королева, мати Іванни, побачивши, що донька жива і здорова, та ще й збирається заміж за красеня Принца Орландо, від радості заплакала, а Король розчулився і навіть забув сказати “йолі-палі”.

Невдовзі справили бучне весілля. Гуляли три дні й три ночі. На свято прибули гості з усіх сусідніх королівств.

Запросила Принцеса на весілля й своїх друзів-телевізійників: Фею Книжану, Лесика Веселесика, Андрійка Фантазера. До того ж Андрійко ще й нафантазував знайомих артистів-танцюристів та найкращих співаків.

Усі вони влаштували такий концерт, що в гостей від оплесків долоні заболіли. А Лесик Веселесик із артистами-гумористами такого сміху наробив, що листя з дерев опадало. Недарма це свято українською мовою називається “весілля”. На додачу Фея Книжана ще й художників-ілюстраторів запросила. Вони намалювали на гостей дружні шаржі й дарували їх усім охочим.

Прибув на весілля і Мудрець Розуман, якому вдалося втекти з Воронячого лісу, з полону Каркарона. Розв’язати бороду сам він, звичайно, не міг, йому довелося обірвати її. Тому борода Мудреця була тепер короткою. І вигляд він мав молодший і привабливіший.

Одне слово, на весіллі було дуже весело і чудово.

А потім про весілля зробили телевізійну передачу — й усе населення обох королівств дивилося її і раділо.

Після поразки злого Каркарона багато чого змінилось. Каркарон зі своїми воронами-круками залишив Воронячий Ліс і полетів кудись далеко-далеко. Замість Воронячого Лісу утворився Солов’їний Гай, в якому солов’ї співали прекрасних пісень про кохання. А Чорні Гори стали Райдужними. Одне слово, все було чудово.

Після весілля Принцеса Іванна сказала Принцу Орландо:

— Я не хочу бути Принцесою. Я не хочу ні королівських прийомів, ні балів, мені це все набридло. Я хочу іншого життя, хочу робити щось добре, дітям допомагати. Ми врятували Жоржину-Веселину і тепер з її допомогою можемо дарувати радість і щастя дітям. Адже немає нічого кращого за веселі й щасливі дитячі усмішки.

— Сонечко моє, ох ти в мене й розумничка! — вигукнув Орландо, обняв та поцілував Іванну.

І на цьому, гадаю, можна поставити крапку. висновок заново пришитий ґудзик.