Казка Як врятували ліс
- Автор: Кукуєвицька Олена
- Походження: Україна
- Жанр: Пригоди, Навчання
- Вік: 6-7 років
- Час читання: 2 хв
«Як врятували ліс» Олени Кукуєвицької — коротка повчальна казка про Вітер, Дощ і важливість дбайливого ставлення до природи. Сильний Вітер звик лякати людей і тварин, ламати дерева та зривати капелюхи, тому ніхто його не любив. Одного разу він задумав підпалити ліс, щоб залишитися там самому. Нагода з’явилася, коли хлопці залишили після пікніка тліюче багаття. Та саме в цю мить до лісу прийшов Дощ і загасив небезпечний вогонь.
Розмова з Дощем допомогла Вітру зрозуміти, що його сила може приносити не лише шкоду, а й користь: розганяти хмари, дарувати прохолоду та допомагати рослинам. Казка також нагадує, що збереження лісу залежить від уважності людей, адже необережно залишене багаття може спричинити велику пожежу. Читати казку з малюнками «Як врятували ліс» українською мовою буде цікаво дітям 6–7 років, які люблять короткі пригодницькі історії та хочуть дізнаватися більше про природу.
Читати Казка Як врятували ліс
Жив-був Вітер. Він був таким сильним, що зривав і ніс капелюхи у перехожих, гнув або навіть ламав дерева, лякав людей, птахів і тварин.
Тому його боялися і в місті, і в селі, і в лісі. Коли Вітер з’являвся, всі намагалися сховатися у своїх домівках, норах і гніздах, і чекали, поки він заспокоїться.
Одного разу Вітер подумав, що якщо ліс спорожніє, то він зможе гуляти там скільки завгодно. Ніхто не буде лаяти і проганяти його. І став Вітер чекати слушної нагоди, щоб влаштувати в лісі пожежу.
Якось у вихідний день міські хлопчаки прийшли в ліс, щоб спекти картоплю на багатті. Спочатку погода стояла гарна, але потім на небі почали збиратися хмари. Вітру ніколи було їх розганяти.
Він затаївся між деревами і спостерігав за хлопцями. Хмари ставали все густішими і чорнішими. Злякавшись, що скоро почнеться злива, хлопці поспіхом перекусили картоплею і поспішили додому. Вони не стали чекати, поки повністю згасне вогонь.
Вітер, помітивши тліюче багаття, не повірив своїй удачі. «Ось зараз як дуну на залишки багаття, і ліс спалахне яскравим вогнем!», – розмріявся Вітер. Він уже було доторкнувся до вогника, але тут з’явився Дощ.
Мокрим плащем Дощ накрив собою спочатку галявину з тліючим вогнищем, а потім і весь ліс. Від багаття не залишилося ні іскри. Дощ встиг запобігти страшній пожежі.
– Я зрозумів, що ти задумав перетворити наш ліс у пустир, щоб тут не залишилося ані дерев, ані квітів, ані птахів, ані звірів, – сказав Вітру Дощ. – Ти хочеш, щоб сюди не приходили дорослі і діти. Але якщо не буде лісу, то і місто стане іншим. І ми з тобою станемо іншими. Нам залишиться безцільно гуляти по спорожнілому лісі і переляканому місту, поливати дощем і метати блискавки в почорнілу землю.
– Але ж мене все одно ніхто не любить і не чекає. Жив би я тут і нікому не заважав, – відповів Вітер.
– Ти себе недооцінюєш, адже ти на багато що здатний. Ти вмієш розганяти дощові хмари, приносити бажану прохолоду в спекотний день. А ще ти допомагаєш запилювати багато рослин і дерев. Правда, люди і тварини часто побоюються твоєї сили, але ти ж не збираєшся образити їх, – додав Дощ.
– Як добре, що ти мене зупинив! – вигукнув вітер. – А то б через мене люди і звірі позбулися лісу, я міг би погубити стільки дерев!
– Але, на жаль, наших зусиль для збереження лісу не вистачить, – зітхнув Дощ. – Дуже часто причиною пожеж стають самі люди. От сьогодні нерозумні хлопчаки втекли з узлісся, не погасивши багаття. Якби ти почав ганятися за хмарами, то я б не з’явився, а вогонь перейшов би на траву, на дерева. Тоді пожежі не уникнути. Тому нам залишається тільки сподіватися, що дорослі і діти будуть уважно поводитися з вогнем, щоб зберегти природу і своє житло.
