Казка Про гудзик
- Автор: Дем’янюк Марія Борисівна
- Походження: Україна
- Жанр: Гумор, Навчання
- Вік: 4-5 років
- Час читання: 2 хв
«Про гудзик» Марії Борисівни Дем’янюк — кумедна та повчальна казочка про маленький ґудзик, який вважав себе найгарнішим серед усіх інших. Він так пишався своїм блиском і постійно крутився, бажаючи привернути увагу, що зрештою перетерлася нитка, яка його тримала. Ґудзик упав у калюжу й одразу зрозумів, що самозакоханість не робить його кращим за інших.
Опинившись на землі, він уперше звернув увагу на ґудзики на одязі перехожих і побачив, скільки навколо красивих та різних ґудзиків. Згодом Дениско помітив загубленого ґудзика, забрав його додому, а мама знову пришила його до курточки. Після цієї пригоди ґудзик уже зовсім по-іншому дивився на своїх сусідів і зрозумів, що в одному ряду немає кращих чи гірших. Читати казку з малюнками «Про гудзик» українською мовою буде цікаво дітям 4–5 років, адже проста гумористична історія допомагає поговорити про дружбу, доброзичливість і вміння цінувати інших.
Читати Казка Про гудзик
Цей ґудзик на курточці Дениска аж блискотів від самозахвату. Ще б пак! Адже він вважав себе найгарнішим у ряду ґудзиків. Він так намагався показати усім свій неперевершений блиск, так крутився перед усіма, що нитка, якою ґудзик був пришитий до одежини, ледве утримувала його. Ґудзик зовсім не помічав ані старань нитки ані інших ґудзиків поруч, ані курточки, ані Дениска, як і, зрештою, всього, що діялося довкола.
Згодом сталося те, що й мало статися: нитка не витримала вертлявості ґудзика, перетерлася і ґудзик з височини свого самозахоплення плюхнувся в калюжу. «Ой, лишенько, який же я нещасний, втратив увесь свій лиск. Ніхто мене не помічає», – тепер плакав він і піднімав свій погляд догори. Тут він вже не без заздрощів поглядав на ґудзики, що були на одежі перехожих і співчутливо дивилися на нього. «Он там із синім відблиском, а той із позолотою», – думав він… – А он той червоненький такий гарний!». «Дивно, чому я раніше не помічав гарненьких ґудзиків», – запитував він сам себе. А далі, озираючи бруд, у якому лежав, знову заливався плачем: «Ой, лишенько! Ой, лишенько, а де ж це я…».
Линув час. І от раптом, піднявши погляд догори, ґудзик побачив знайому йому курточку – курточку Дениска. «Ей, Дениску, я тут!», – заволав він чимдуж. Та хлопчик не чув його крику. Тоді добросердечні ґудзики, які почули його, закричали разом з ним. Дениско здивовано зупинився і поглянув на ряд ґудзиків на своїй курточці. «Ой, а де ще один.», – промовив він, помітивши втрату. І погляд його опустився додолу. Тут він і помітив загубленого ґудзика. Підняв і приніс його додому. Матуся відразу пришила ґудзика до курточки. А той вдоволено і вдячно, наче вперше угледів їх, поглядав на інших – і доброзичливо усміхався до них. Вони – з одного ряду, де не буває ні кращих, ні гірших, зробив висновок заново пришитий ґудзик.
