Казка про неслухняну бджілку

Одній бджілці стало нудно літати над квітками. Вона вирішила полетіти на річку, щоб скупатися в спекотний літній день. Коли мама і сестри бджілки дізналися, що вона задумала, то почали відмовляти її від цієї забаганки.

«Не вигадуй, маленька бджілка!», – продзижчали вони. «Ти ж не вмієш плавати і потонеш! Та й взагалі – ми, бджоли, не купаємося в річках, а тільки іноді беремо звідти воду».

Але наша бджола нікого слухати не хотіла. «Подумаєш, ось деякі люди теж плавати не вміють, але в річку заходять», – сказала вона.

І ось, потайки від мами і сестер, маленька бджілка полетіла на річку. На березі і у воді було багато дорослих і маленьких людей. Вони засмагали, плавали, плескалися у воді. «От і я так трохи похлюпаюся, а потім повернуся додому, у вулик», – вирішила бджілка.

Але як тільки вона опустилася на воду, її крильця намокли, і вона почала тонути. Річка понесла її подалі від берега. «Ой, річка, відпусти мене додому, до мами», – запхикала бджілка. «А ось і не відпущу. Мої рибки хочуть з тобою познайомитися», відповіла річка і понесла бджілку далі.

Тоді бджілка звернулася до рибок: «Рибки, я б рада з вами пограти, але я ж не вмію плавати і втоплюся!». Але рибки відповіли, що нічим не можуть їй допомогти.

Тоді наша маленька бджілка попросила вітер: «Дорогий вітер, спаси мене – допоможи мені дістатися до берега». «Гаразд, допоможу», – відповів вітер, дмухнув у інший бік, і бджілку понесло до берега.

Майже біля берега бджілку побачив один хлопчик. Він не побоявся, взяв її в долоньку, виніс і поклав на траву. Коли крила у бджілки висохли, вона змогла злетіти і повернутися додому.

«Яка ж ти у мене неслухняна бджілка!», – зітхнула мама-бджола. «Ти ж могла потонути, щоб ми тоді без тебе робили?». Після цього випадку маленька бджілка завжди слухалася маму і питала дозволу, перед тим як щось зробити.

Але не тільки маленьким бджілкам, але і всім дітям потрібно слухатися маму, щоб не потрапити в біду.
Знав би він секрет зайців —
Сам би кашу манну їв!