Григорій Квітка-Основ’яненко «Конотопська відьма» скорочено по розділам
Автор: Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко
Назва твору: «Конотопська відьма»
Рік написання / публікації: 1833 / 1837
Літературний рід: Епос
Жанр: Гумористично-сатирична повість
Літературний напрям: Реалізм із елементами романтизму та бурлеску
Повість «Конотопська відьма» — одна з найвідоміших гумористично-сатиричних творів Григорія Квітки-Основ’яненка, написана 1833 року. Автор змалював козацький побут і тогочасне провінційне суспільство через низку кумедних, абсурдних і повчальних ситуацій, де людська дурість, жадібність та забобонність стають причиною комічного хаосу. Цей стислий переказ «Конотопська відьма» по розділах допоможе засвоїти сюжет, образи і ідейний зміст твору — без зайвого, лише те, що потрібно для уроку або НМТ.
Короткий зміст «Конотопська відьма»
Розділ І. Нещасливе сватання сотника
Конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха сидить смутний і невеселий у своїй світлиці. Причина печалі — відмова. Рід у Забрьохи чесний і важний: усі предки по чоловічій лінії були сотниками саме в Конотопі. Але до двадцяти п’яти років він так і не одружився: батько Улас не хотів витрачатись.
Після смерті батька сотник надумав свататись до вродливої й заможної хорунжівни Олени з хутора Безверхого. Дівчина жила з братом, що збирався в ченці. Забрьоха приїхав нібито купити брагу, але брат переправив його до сестри. Олена одразу зрозуміла справжню мету гостя і від відповіді ухилилась — сказала: вранці порадимось. Пан сотник добре випив, попросив руки — брат пообіцяв: нехай Олена скаже.
Вранці відповідь прийшла красномовна: наймичка винесла на сковорідці печений гарбуз. Забрьоха вискочив з хати, скочив на коня і помчав геть, а люди регочуть йому навздогін. Від’їхавши, він помітив: на шиї коня болтається мотузка з прив’язаним сирим гарбузом. Образа повна. Повернувся додому і ліг спати.
Розділ ІІ. Писар Пістряк і незадоволений перерахунок
До смутного сотника завітав приятель — сотенний писар Прокіп Ригорович Пістряк. Людина «вчена»: дванадцять років учився у дяка, тому розмовляє сумішшю церковнослов’янської і канцелярської мови — так заплутано, що навіть священик його не розуміє.
Пістряк прийшов із великою хворостиною, де зарубками позначено кількість козаків сотні: надійшов наказ від чернігівського полковника збиратися в похід. Треба перелічити людей. Але хворостину писар ще в дверях переломив, і тепер при кожному підрахунку одного козака бракує: зарубка якраз на місці зламу. Козаки стоять на подвір’ї і нічого не розуміють. Сотник Забрьоха першим здогадується, де помилка, і виставляє Пістряка на глум перед усією сотнею. Писар ображений до глибини душі й мовчки вирішує: «Підведу тебе під монастир. Буде в Конотопі сотник, та не Забрьоха».
Козаки ж, не дочекавшись ладу, розходяться: хто в шинок, хто в солому спочивати, хто на городи лякати дівчат.
Розділ ІІІ. Ідея топити відьом
Наступного дня писар примирюється з сотником за обідом — з’їдає борщ, кашу, карасів, випиває всю дулівку. Завів розмову про посуху: мовляв, відьми забрали дощ. Сотник злякався навіть слова «відьма». Але Пістряк наполягає: відьом треба «викорінювати до третього роду», топити у воді. Якщо потоне — не відьма, якщо випливе — відьма доведена.
Обидва дійшли до «мудрого» рішення: надіслати до чернігівського полковника рапорт — козаки не можуть іти в похід, бо зайняті виловлюванням відьом. Пістряк задоволений: він підвів сотника під невиконання наказу начальства і цим відкриває собі шлях до його посади.
Розділ IV. Сім баб і ставок. Суд над відьмами
Уранці Конотоп завмер: всі зібралися на ставку, де вбито чотири палі й натягнуто мотузки для «випробування». Козаки ведуть семеро зв’язаних жінок.
Кожна з них має свою «провину» перед Пістряком або громадою. Пріська Чирячка — лікувала людей зіллям, але одного разу замість приворотного зілля дала Пістряку проносне: відтоді він «став на неї гонитель». Химка Рябокобилиха — правдиво розповіла, що писар украв бджоли в сусіда. Явдоха Зубиха — стара, що нібито вдень старіє, а вночі молодіє. Пазька Псючиха — хмарами керувала помахом руки. Домаха Карлючківна — зла на весь світ через свою некрасивість і самотність. Векла Штириха і Устя Жалобиха завинили тим, що відмовили писарю в позиці грошей або піднесли йому гарбуза.
Баб кидають у воду. Векла й Устя тонуть — отже, не відьми, але Уста гине. Решту теж топлять — жодна не залишається на поверхні. Народ у розпачі: «Де ж тая відьма?»
Наостанку черга доходить до Явдохи Зубихи. Її кидають у воду — і вона не тоне: лежить поверх води, бовтає руками й ногами та приговорює щось веселе. Нав’язали каменюки — все одно плаває. Нарешті піддалась сама, витягли на берег. Пістряк наказав різками бити відьму, але Явдосі байдуже. Тут з’являється старий Демко Швандюра, що знається на чаклунстві, і помахом руки «знімає мару» з народу. Виявляється: всі ці хвилини люди шмагали різками товсту вербову колоду, а Явдоха лежала поряд і реготала. Схопили її і добре відлупцювали вже без чарів — і лише тоді конотопська відьма скричала: «Верну дощі, верну роси, пустіть!»
Сотник задоволений, пішов обідати. Пістряк же побачив у Явдосі знаряддя своїх планів: якщо підкупити відьму, вона допоможе позбутися сотника.
Розділ V–VI. Явдоха приймає замовлення від обох
Увечері до хворої від різок Явдохи приходить Пістряк з гостинцями: хоче, щоб відьма «пошила в дурні» Забрьоху і посадила на його місце писаря. Явдоха нібито погоджується, подарунки бере, але нічого не обіцяє твердо.
Незабаром до неї приходять і сам сотник із Пістряком — разом. Явдоха вилізає з-під покуття, тягне великий горщик: пояснює, що треба випустити з нього хмари, інакше її знову «випарять». Сотник кидається відьмі в ноги, пропонує хустину й копу грошей — аби пробачила та приворожила хорунжівну. Явдоха висуває умову: вигнати Швандюру з Конотопа і передати його майно Пістрякові. Сотник погоджується на все.
Відьма трохи «чаклує» над ним і відправляє додому чекати: звістка від Олени прийде.
Як тільки гості пішли, Явдоха перетворилася: скинула старе лахміття, розпустила косу, прошептала закляття — і стала вродливою молодою жінкою. Загасила каганець і вийшла в ніч. Повернулась, коли заспівали другі півні, — і знов стала сутулою бабою.
Вранці до неї прийшла хвора жінка з Олениного хутора. Лікуючи її, відьма обережно розпитала все, що їй треба було знати.
Розділ VII. Хутір Безверхий. Чари над Оленою
На хуторі Безверхому сидить смутна Олена: сумує за судденком Дем’яном Халявським, якого кохає й якого забрали в похід.
Несподівано з’являється стара бабуся — звідки взялася, незрозуміло. Вона знає причину суму панночки і обіцяє: до вечора Дем’ян повернеться. Бабуся з Оленою зачиняють вікна й двері. Панночка ходить навколо криниці проти сонця, набирає воду й виливає її на схід і захід, повертається бігцем, не оглядаючись. Бабуся спекла коржика з пшеничного борошна і котячого мозку, дала з’їсти Олені, потім зачаклувала над горщиком з киплячим зіллям.
Дихнула на хорунжівну — і та міцно заснула. З сіней щось гепнулось і застогнало.
Це «щось» — сам сотник Забрьоха, якого відьма чарами занесла з Конотопа просто під двері. Явдоха втягла його в хату, піднесла під ніс хрін, напоїла водою. Прокинувшись, Забрьоха побачив сонну Олену і збирався «задивлятись» — відьма зупинила: треба «діло робити». Завдяки чарам уві сні Олена відмовилась від Халявського і почала благати віддати її за сотника. Явдоха посадила Забрьоху на ступу й відвезла назад до Конотопа. Вдома він побачив, що від його наймички Пазьки виходить пан писар, але махнув рукою: «Кат їх бери! В мене є хорунжівна!» — і захропів.
Розділ VIII–IX. Зачарована Олена і незадоволений Халявський
Олена прокинулась розгубленою, але з’явилась Явдоха і переконала її: тепер треба виходити за Забрьоху. Навісила на шию панночці капшучок із зіллям — і та повеселішала, стала слати брата до сотника з запрошенням надсилати старостів.
Брат, не розуміючи що відбувається, виконав прохання сестри й вирушив до Конотопа.
Тим часом у своєму хуторі горював судденко Дем’ян Халявський: йому вже розповіли, що Олена просватана за сотника. Він рвав волосся і бився головою об стіну. Та з’явилась та сама бабуся і запевнила: завтра Олена буде його. Халявський кинувся їй у ноги, пообіцяв рік звати рідною матір’ю, купити плахту, очіпок і всього, «чого забажає душа ваша і вашого кота». Явдоха звеліла готуватись до весілля.
Розділи Х–XII. Два весілля в одній церкві
День вінчання. Олена повільно і неохоче одягається. Відьма допомагає їй убратись, а потім вислизає надвір — і знаходить сорокарічну діву Солоху: криву, підсліпувату, лисувату, з рукою скарлюченою. Прибирає її, вішає намисто, ставить на паперті церкви і каже: «Якийкозак візьме за руку і поведе вінчатися — не дрочись, вінчайся сміливо».
Олена з дружкою йдуть до церкви. Дружка за завданням відьми непомітно знімає чари по дорозі. Раптом хорунжівна скрикує: «Цур йому, тому Забрьосі, не хочу за нього!» — і хоче повертати додому. Але дружка переконує сказати це в церкві прилюдно. Заходять — а пан сотник ще не прийшов. Натомість стоїть Халявський. Олена сіпає його за руку: «Бери мене, як хочеш, а бери!» — і вони вінчаються.
Забрьоха ж вранці не може знайти дверей: відьма сховала їх від нього. Блукав по хаті з Пістряком, поки не прийшла Явдоха і не повернула двері. Погнала обох до церкви: «Яка стоятиме на рундуку — бери і не питай!»
Прийшов до церкви — Олени й Халявського вже немає. На паперті стоїть Солоха з маківкою. Сотник зблід. Писар знизав плечима: «Беріть, добродію. Аще совість не зазрить». Забрьоха взяв Солоху за руку — і вони пішли до вінця.
Розділ XIII–XIV. Розплата і кінець панства
На весіллі Халявського за столом сидить і Явдоха — замість матері, і відкрито глузує із Забрьохи. Пістряк хотів пристати до чужого гуляння, але його прогнали.
Забрьоха привіз Солоху до Конотопа, приодягнув — «стала не така бридка», — сіли за весільний стіл. Але тут прибув козак із Чернігова з листом від полковника: Забрьоху знімають із сотництва за невиконання наказу — не пішов у похід, замість того топив жінок і «з півдесятка утопив», а потім «літав у вирій, мов птах заморський». Новим сотником призначено Дем’яна Халявського.
Пістряк не розгубився: вирішив, що нового сотника теж «пошиє в дурні», аби самому стати на його місце. Побіг до Халявського — але той прогнав його геть і призначив новим писарем молодого хлопця.
Забрьоха і Пістряк, знову об’єднані спільним горем, вирішили «плюнути на Явдоху і залити горе горілкою». З того дня щодень сходились за чаркою. «Минулося їхнє панство».
Закінчення. Відплата всім
Халявський сотникував недовго — «щось процвиндрив перед начальством» і теж злетів із посади. З Оленою жити в ладу не вийшло: через молодого писаря побив дружину, обстриг їй «патли» і водив по вулицях Конотопа. Писаря прогнав. Так обидва покарані за шлюб через чари, «покинувши закон святий».
Конотопська відьма Явдоха Зубиха, поки Халявський був при владі, жила у розкоші й звалась «пані Семенівна». Але як тільки його змінили — «на неї увесь мир плюнув». Зачахла і вмерла. Поховали її як відьму: закопали в яму і прибили осиковим кілком, «щоб ще не скочила».
«От вам і конотопська відьма!»
