Казка Тінь
- Автор: Ярмиш Юрій Феодосійович
- Походження: Україна
- Жанр: Пригоди, Літературна казка
- Вік: 6-7 років
- Час читання: 2 хв
«Тінь» Юрія Ярмиша — коротка повчальна літературна казка про маленьке вовченя У-у, яке вперше вибігає з темного лісу на сонячну галявину. Там воно помічає дивну темну пляму, схожу на вовка, і вирішує, що перед ним небезпечний ворог.
Вовченя намагається втекти від плями, але та постійно рухається разом із ним. У-у навіть стрибає у воду, щоб утопити загадкового переслідувача. Лише Бобреня пояснює йому, що це звичайна тінь, яка з’являється завдяки сонячному світлу.
Пізніше У-у знову виходить на галявину вже вночі та бачить іншу тінь — від місяця. Цього разу вовченя не лякається, а радіє, що зрозуміло її природу, і складає веселу пісеньку.
Казка вчить дітей не боятися невідомого, спочатку розібратися в незрозумілій ситуації та не робити поспішних висновків. Історія також показує, що знання допомагає подолати страх і навіть перетворити його на веселу пригоду.
Читати Казка Тінь
Вовченя У-у жило в таких темних лісових хащах, що й сонця не бачило. От якось воно гарненько поснідало, одразу похоробрішало й на галявину вискочило.
Зирк туди, зирк сюди — чи нема часом якоїсь небезпеки?
Аж глип — позаду на землі щось темне, якась пляма, на вовка схожа.
У-у загарчало, як і годиться вовченяті, що мріє вирости дужим вовком:
— Ти хто така?
Мовчить пляма.
У-у вишкірило білі ікла:
— Ось я тебе з’їм!
А пляма мовчить…
У-у заклякло:
«А чому Вона мовчить?.. Може, Вона сильніша від мене?.. То я краще втечу!»
І У-у помчало вперед.
Озирається — не відстає пляма. Женеться!
З переляку У-у влетіло у тернові кущі, покололо собі писка. Та так боляче, що аж через голову перекрутилося…
Дивиться — що таке? Пляма вже попереду…
— Ага! —зраділо У-у.— То ти боїшся мене!
Навіть про свого поколотого писка вовченя забуло — ану за плямою!
От-от наздожене її!..
Ще дужче біжить вовченя — і пляма дужче!..
Зморилося вовченя, перепочити сіло.
І пляма сіла перед ним. Теж відсапується…
Вовченя зробило крок — і пляма крок зробила. У-у клацнуло іклами, і пляма одразу клацнула…
«А-а-а,— розсердилося вовченя.— Вона ще й кепкує з мене!.. То я тобі знаєш що зараз зроблю!»
Поблизу була річка. Вовченя з берега просто у воду й пірнуло.
Трохи лапами побовтало й до берега подалося.
Глип у річку, аж пляма вже на воді! Сидить собі, наче нічого й не сталося…
— Начувайся! — заволало розлючене вовченя. І знову в річку стрибнуло.— Тепер я неодмінно тебе втоплю!
Сидить собі на дні й бульки пускає: «Нічого, то нічого, що я бульки пускаю! — саме до себе бубонить.— Зате отієї халепи не матиму!»
Аж ув очах у вовченяти зелені вогники пішли…
Витягло його на берег Бобреня, що саме тоді під водою веслувати хвостом вчилося.
— Ти чого на дні так довго сиділо? — питається.
— Та оту темну пляму, що не відстає від мене, втопити хочу! — сердито буркнуло мокре У-у.
Бобреня аж лапками за живота взялося:
— То ж тінь! Це ж сонечко світить! Тому й тінь. І від тебе, і від мене — ось бачиш? А в лісі, де немає сонечка, й тіні немає.
— Дякую! — сердито кинуло У-у.— Я й саме б здогадалося.
Побігло воно до лісу, підібгавши хвостика, страшенно нєвдоволене собою. Де ж це бачено: вовченя за власною тінню ганяється! Всі ж сміятимуться з такого дурного вовченяти.
Залізло У-у в хащі й гнівалося аж до ночі. А коли на небо викотився місяць, вовченя вдруге на галявину подалося.
Гульк — аж поруч ізнову тінь. Та ще чорніша. Справді страшна!
Але вовченя вже не злякалося й не розсердилося.
— Це ж тінь від місяця! Та була від сонця, а ця — від місяця!.. У-у-у! Яке я розумне вовченя! — запишалося воно.
І одразу почало складати пісеньку:
Вовченя У-у однині —
У-У, У-у!
Не лякатиметься тіні —
У-у, У-у!
Ой, при місяці, при сивім —
У-у, У-у!
Вовча пісенька красива —
У-у, У-у!
Вовченя У-у однині —
У-У, У-у!
Не лякатиметься тіні —
У-у, У-у!
Ой, при місяці, при сивім —
У-у, У-у!
Вовча пісенька красива —
У-у, У-у!
Отак досхочу наспівавшись, вовченя У-у саме собі сказало: «На добраніч!» Вклалося під старим корчем і заснуло…
