Казка Карусель мрій
- Автор: Дем’янюк Марія Борисівна
- Походження: Україна
- Жанр: Фантастика, Літературна казка
- Вік: 4-5 років
- Час читання: 2 хв
Літературна казка «Карусель мрій» Марії Дем’янюк переносить читача в небо, де кружляє велика карусель. У її центрі сяє сонечко, а на кожній хмарині гойдається чиясь світла мрія. Хмарки рожеві, блакитні, золотаві, і природа не може намилуватися цією красою. Та одного дня до каруселі приєднується ще одна хмарина, похмура й темно-синя, і всі починають гадати, чому вона така сумна.
Це спокійна фантастична історія з м’якими образами та ніжною інтонацією. Автор малює небо, листя, сонячні промені й пори року так, що дитина легко уявляє кожну картину. Поруч із героями вона вирушає на пошуки відповіді й зустрічає на шляху маленьку мешканку лісу, чия поведінка здається дивною.
Казка підійде дітям 4-5 років. Вона допомагає поговорити про мрії, про красу змін у природі та про те, що кожен момент має свою цінність. Мова проста, образна й мелодійна, тому текст приємно читати вголос удома чи перед сном. Після читання можна запитати дитину, про що вона мріє і яку пору року любить найбільше.
Читайте казку онлайн на смартфоні, планшеті чи комп’ютері. Час читання – близько 2 хвилин.
Читати Казка Карусель мрій
А в небі кружляла велика карусель. У її центрі було сонечко і кружляло воно хмарами. Хмарини мінялися, адже на кожній з них гойдалася чиясь світла мрія. Вони були кольоровими: хмарка з рожевим відтінком, мов заграва сонечка, блакитним, наче небо, жовтуватим, подібно до відблиску сонця. Природа милувалася небом, зачудовано гляділа на таку довершену красу.. .Та раптом ця жива картина змінилася. До каруселі дісталася ще одна хмарина. І була вона похмурого темно-синього кольору. Ця сливова хмарина приєдналася до інших і сонечко почало кружляти й нею.
Чому? Чому вона така похмура? Гадали усі. Аж поки вітер не прошепотів таємницю: на кожній хмарині сидить чиста, гарна мрія, а ця – без мрії. Отже, треба відшукати ту загублену мрію. Тоді вона підніметься до хмарини і та засяє радістю. Тому треба розпочати пошуки. Гадаєте пошуки тривали довго? Та ні ж бо!
Дуже скоро натрапили на засмучену білочку. Заняття її було більше ніж дивним. Заклопотана білочка підіймала листочки, а далі добиралися до гілок дерева і там їх міцно приклеювала клеєм із соку цього ж дерева. Довго спостерігали усі за її працею та гадали: навіщо вона це робить? Тоді білочка, помітивши їхні здивовані погляди, пояснила: «Я не хочу, щоб закінчилося літо. Отож приклеюю ті листочки, які падають на землю, знову на дерево…»
Білочка ні про що не мріяла, а прагнула лише утримати те, що є зараз. Тому і хмаринка, яка чекала на її мрію, геть знітилася і стала темно-синьою.
Замислилася тоді Природа, як допомогти і білочці, і сонячній каруселі та усім-усім, кому так подобається милуватися небом. І, зрештою, послала вона білочці яскравий сон. Заснула білочка, втомлена працею. І наснилося їй, як стрибає вона на гілках жовто-багряного кольору, і як святково одягнені клени нашіптують дивовижні казки. А далі снилася біла пухова ковдра на гілках дерев і як сонячні промінчики, сміючись, бавляться на ній. А потім бруньки, так-так малесеньке диво, із якого з’являлися тендітні зелені листочки навесні. Тоді прокинулася білочка, усміхнулася, і всі помітили, що милується вона сонечком. А сонечко заповзято кружляло каруселями з хмар, світлими та ніжними. А найбільш строкатою була саме та хмаринка, яка раніше хмурилась. Бо гойдала вона різнобарвну мрію: жовто-біло-зелену-розмаїто-квіткову… І була ця мрія білочки, якій так хотілося пізнати красу кожної пори року.
