Казка Ведмедик Паддінгтон в цирку

Одного ранку Паддінгтон пішов на базар на закупи і раптом побачив дуже високого дядечка в загостреному капелюсі і мішкуватих штанях.

Дядько якраз вішав афішу, він був такого високого зросту, що навіть без всякої драбини дістав до самого верху дошки оголошень!

На афіші красувався величезний намет, прикрашений різнокольоровими лампочками, а посередині йшов напис:

НАЙКРАЩИЙ В СВІТІ ЦИРК ТІЛЬКИ ОДНА ВИСТАВА!

НАЙКРАЩИЙ В СВІТІ ЦИРК ТІЛЬКИ ОДНА ВИСТАВА!

Паддінгтон подумав, що це йому сниться, і про всяк випадок протер очі.

Потім він побіг додому розповісти всім, що бачив.

– Кращий цирк в світі? – перепитав Джонатан і підморгнув сестрі. – Ти нічого не переплутав?

– І лише одна вистава! – вигукнув Паддінгтон.

– Не хвилюйся, – заспокоїла його Джуді, – ти обов’язково на неї потрапиш.

– Тато взяв квитки в перший ряд, – пояснив Джонатан. – Навіть місіс Берд з нами піде!

Паддінгтон і раніше бував у цирку, і йому не терпілося потрапити туди знову.

– Тільки б стемніло раніше, – сказав він. – Тоді ми побачимо циркові вогні.

Його бажання збулося. Зовні цирк сяяв різнобарвними вогнями і на тлі темного неба дійсно виглядав чарівним.

– Швидше, швидше! Приготуйте квитки! – пролунав голос. – Вистава починається!

– Це дядечко, якого я бачив вранці, – прошепотів Паддінгтон. – Той, високий, про якого я розповідав.

– Це один з клоунів, – пояснила Джуді.

– Він не такий вже високий … – почав було Джонатан.

Але Паддінгтон не слухав. Заграв оркестр, і ведмедик заквапився до середини.

Цирк і зовні виглядав привабливий, а вже всередині! ..

У залі приємно пахло тирсою, а крім жонглерів і акробатів, була ще й тітонька, яка продавала морозиво.

Містер Браун вказав на дядечка, який стояв посередині манежу. Дядечко був у циліндрі.

– Це розпорядник, – пояснив містер Браун. – Він тут найголовніший.

– Скільки, під такий капелюх влазить булочок з мармеладом! – із заздрістю простягнув Паддінгтон. – Я, мабуть, буду розпорядником, коли виросту.

Тут на манеж вийшов високий клоун. Він балансував довгою палицею, на кінці якої стояло відро. Помітивши, що Паддінгтон махає йому лапою, клоун підійшов до ведмедика.

– Стережись! – крикнув Джонатан, коли клоун нахилився, щоб потиснути Паддінгтон лапу.

Паддінгтон підскочив, але було вже пізно. Він не встиг ухилитися – відро впало з палиці.

Втім, виявилося, що воно порожнє і навіть прив’язане мотузкою, так що Паддінгтон зовсім не змок

– Клоуни завжди так жартують, – сказала Джуді.

– Все одно добре, що я надів пальто, – зауважив Паддінгтон. – А раптом хтось випадково налив би в відро води.

– Кажуть, від переляку добре лікуватися морозивом, особливо ведмедям, заявив містер Браун.

Він купив шість великих трубочок, і всі посідали дивитися виставу.

– Мені вже набагато краще, містер Браун, – сказав Паддінгтон з вдячністю.

Він подивився вгору, під купол, і побачив, що там висить на мотузці якийсь дядечко.

Джонатан заглянув в програмку.

Втім, Паддінгтон ледве встиг скуштувати морозиво, як його знову перелякали.

– Це, мабуть, один з братів Прайс, – сказав Джонатан. – Вони повітряні гімнасти.

– Обережно не впадіть! – крикнув Паддінгтон. – Я зараз! Ведмеді добре лазять.

Брауни і ойкнути не встигли, а він уже видерся на одну з жердин.

Лізти по жердині з морозивом в лапі було досить важко, і глядачі голосно зааплодували, коли Паддінгтон дістався до маленької платформи під самим куполом.

Ведмедик якраз хотів поклонитися, але тут побачив, що на нього їде на велосипеді якийсь дядечко.

– Напевно, з велосипедами сюди не можна, містер Прайс! – закричав Паддінгтон.

– З дороги! – закричав дядечко і задзвонив у дзвоник. – Мені не зупинитися!

– Тримайся! – крикнув інший гімнаст.

Паддінгтон зовсім розгубився і навмання вхопився за якусь перекладину.

Перекладина подалася, і в ту ж мить Паддінгтон зрозумів, що летить в повітрі.

Глядачі вирішили, що Паддінгтон – один з артистів, і голосно зааплодували.

А потім всі дружно ахнули, тому що ведмедик пролетів повз платформу і захитався в повітрі.

– Боже мій! – вигукнула місіс Браун. – Що ж йому тепер робити?

– Не хвилюйтеся, – заспокоїла її місіс Берд. – Ведмеді завжди падають на всі чотири лапи.

Але потім навіть місіс Берд притихла: Паддінгтон гойдався все тихіше й тихіше і нарешті завис над серединою манежу.

– Тримайся міцніше! – крикнув розпорядник. – Головне, не випускай трапецію!

– Я і не збираюся! – крикнув Паддінгтон у відповідь.

Він спробував підняти капелюх, але в другій лапі у нього все ще було морозиво.

Розпорядник помітно спохмурнів, коли на його блискучий циліндр впало щось біле і м’яке.

– Допоможіть! – заволав Паддінгтон. – Я передумав! Я більше не можу триматися!

Глядачі навперебій стали давати поради, а врятував Паддінгтона високий клоун. Поставивши відро на кінець палиці, він підняв його вище, щоб Паддінгтон міг в нього залізти.

– Тільки б мотузка не порвалася, – захвилювалася місіс Берд. – Наш ведмедик дуже щільно пообідав.

– Якщо клоун ще потягнеться, у нього штани впадуть, – зауважила Джуді.

Штани дійсно впали, і глядачі, раділи порятунку ведмедика, голосно зареготали.

– В житті не бачив номера смішніше, – закричав якийсь дядечко поряд з Браунами. – Біс! Біс!

Паддінгтон кинув на нього суворий погляд.

– Я, мабуть, не буду повторювати на біс, – сказав він. – І взагалі, я більше ніколи не полізу на трапецію. Краще я буду глядачем.

І тут Паддінгтон зауважив ходулі, на яких стояв клоун.

– Ось чому ви такий високий! – здогадався він.

Паддінгтон думав, що більше з ним уже нічого не трапиться, але під кінець розпорядник приніс йому ще одне морозиво і запросив взяти участь в заключному параді.

– Врешті-решт, – зауважив він, – ви ж зірка сьогоднішньої вистави. Шкода, що ми завтра їдемо, – додав він, звертаючись до Браунів. – Не кожен вечір побачиш ведмедя, який наважиться політати на трапеції.

– По-моєму, воно й на краще, – мудро розсудила місіс Берд. – Ніколи не знаєш, чим це закінчиться.

Увечері, коли Брауни вже побажали Паддінгтону добраніч, виявилося, що він стоїть на табуретці біля віконця. Погляд у нього був замислений.

– Я вирішив в останній раз подивитися на цирк, – пояснив ведмедик.

– Ти все ще хочеш стати розпорядником? – запитала Джуді.

Паддінгтон заліз в ліжечко і перевірив, чи добре лежить ковдра. Потім поклав голову на подушку.

– Мабуть, краще я буду клоуном, – сказав він сонним голосом. – Класно, напевно, бути таким високим. Завжди видно, де що відбувається, і не треба ні на що залазити.