Казка Ведмедик Паддінгтон і фруктова веселка

Одного разу у вихідний день містер Браун запропонував всією сім’єю з’їздити до моря.

Паддінгтон сидів на передньому сидінні з містером і місіс Браун. Місіс Берд сиділа ззаду з Джонатаном і Джуді.

Але коли вони дісталися до пляжу, піднялася буря і пішов сильний дощ.

– Ось і відпочили, – засмутилася місіс Берд, у якої ледь не злетів капелюх.

– Дивіться! – вигукнув Паддінгтон. – У дядечка волосся з голови здуло!

– Тихіше! – шикнула на нього Джуді. – Та не здуло у нього волосся. Він лисий.

Але Паддінгтон все одно натягнув своє пальтечко до самого носа. Йому зовсім не хотілося, щоб у нього здуло вуса.

– Ходімо в кафе, – запропонувала місіс Браун. – Там хоча би сухо.

Паддінгтон ще раз подивився на море. По ньому гуляли хвилі.

– Я вдягну про всяк випадок надувні нарукавники, а то раптом нас заллє водою, – вирішив він.

Вони сіли за столик, і містер Браун вказав на картинку на стіні. На ній було намальовано морозиво під назвою «Фруктово-ягідний пломбір».

– Якщо ти зумієш це вимовити, Паддінгтон, я тобі куплю таку штуку, – пообіцяв пан Браун.

Паддінгтон ніколи в житті не бачив такого величезного морозива і вирішив спробувати.

– Фруктово-ябедний промбір … пломби … пробмір …

Чим більше він старався, тим гірше виходили слова.

– Я, напевно, краще з’їм звичайну трубочку, містере Браун, – сказав він засмучено. – А то мені ніяк не вимовити цей фруктово-ягідний пломбір.

Всі засміялися, бо Паддінгтон все-таки зумів сказати це правильно. І дівчина принесла йому на підносі величезну порцію морозива.

– Більше просто в вазочку не влізло, – сказала вона.

– Яка добра медсестричка! – вигукнув Паддінгтон.

– Вона не медсестричка, а офіціантка, – поправила Джуді. – Медсестрички доглядають за тими, хто хворіє.

– Якщо Паддінгтон все це з’їсть, він теж захворіє, – занепокоївся Джонатан.

Паддінгтон подивився на нього суворим поглядом.

– Ведмеді від морозива не хворіють, – сказав він.

І тут з-за хмар вийшло сонце.

– Схоже, день все-таки буде погожий, – зрадів містер Браун. – Дивіться, на небі веселка.

– Скоріше, Паддінгтон, біжи дивитися, а то зникне! – вигукнула місіс Браун.

Паддінгтон підбіг до вікна. Він ніколи ще не бачив веселки.

– Вона як мій фруктовий пломбір, – сказав він.

– І зникне так само швидко, – додала місіс Берд, тому що веселка почала танути.

– Загадай бажання, поки не зникла, – порадила Джуді.

– А потім підемо грати на пляжі, – запропонував Джонатан.

– Я хочу, щоб фруктова веселка була кожен день! – сказав задоволений ведмедик.