Казка Білченя Трессі

Жило колись веселе руде білченя Трессі. І було в нього багато сестер і один братик Чоппі.

Жили вони в густому лісі, біля самого озера, посередині якого стояв острів, густо зарослий чагарником і ліщиною.

На тому острові в дуплі Великого дуба мешкав похмурий і відлюдний пугач – містер Гук.

Він був господарем цілого острова. Цілими днями він спав, а по ночах виходив на полювання.

Якось восени, коли листя тільки почали набувати золотистого і червоного кольору, і настав час збирати дозрілі горіхи, Трессі, Чоппі та їхні сестрички-білочки пішли до озера, щоб перепливти на острів і назбирати там горіхів.

Білченята побудували з маленьких гілочок невеликі плоти і спустили їх на воду

Вони взяли мішки і довгі палички-весла, підняли свої пухнасті хвости, наче вітрила, і попливли на острів Старого Пугача збирати горіхи.

Припливши до острова, білки одразу ж пішли до Великого дуба.

Вони знали, що треба принести гостинець містерові Гуку і подарували йому трьох товстих мишей.

– Шановний пане, дозвольте нам набрати горіхів на вашому острові! – глибоко кланяючись, звернулися до старого пугача сестрички-білченята і братик Чоппі.

Пугач дозволив і на знак згоди заплющив очі.

А Трессі без жодної поваги почав стрибати і скакати, розмахуючи хвостом і голосно співаючи:

У червонім кожушку
Я з’являюсь влітку,
За гілочку під листячком
Рукою тримаюся.
Під кожушком – камінець,
Хто вгадає – молодець!

У червонім кожушку
Я з’являюсь влітку,
За гілочку під листячком
Рукою тримаюся.
Під кожушком – камінець,
Хто вгадає – молодець!

Похмурий Гук навіть і не думав розгадувати загадки, навіть такі прості, як про гілочку вишні.

Замість цього він заплющив очі й задрімав, всім своїм виглядом даючи зрозуміти, що йому немає ніякого діла до Трессі та його пісеньки.

Тим часом, білченята набрали повні мішки горіхів, перетягли їх на плоти і ввечері вирушили назад додому.

Наступного ранку вони знову перепливли через озеро на острів Старого Пугача.

Цього разу білченята принесли йому смачного жирного крота і обережно поклали його на кам’яну плиту біля його дверей.

– Пане Гук, чи можна нам ще сьогодні позбирати горіхів? – ввічливо спитали сестрички-білочки і братик Чоппі.

А Трессі все продовжував бешкетувати – без жодної поваги до старших.

Він навіть набрався нахабства і почав лоскотати напівсонного містера Гука гілочкою кропиви, наспівуючи й пританцьовуючи при цьому:

Злючка-колючка наш давній сусід,
Злючку-колючку чіпати не слід,
Навіть якщо ви сміливець хоробрий,
Злючка-колючка вам лиха наробить.

Злючка-колючка наш давній сусід,
Злючку-колючку чіпати не слід,
Навіть якщо ви сміливець хоробрий,
Злючка-колючка вам лиха наробить.

Містер Гук прокинувся, побачив подарунок і втягнув крота до будинку, гучно грюкнувши дверима перед самим носом Трессі.

Згодом білченята побачили, як з верхнього дупла пішов дим, це пугач розпалив пічку, щоб пообідати кротом.

А Трессі підглядав за ним у замкову щілину і продовжував співати:

Вгору він летить із хати,
Чорний, теплий та кудлатий.
А в долоні спробуй взяти –
Та нічого не спіймати.

Вгору він летить із хати,
Чорний, теплий та кудлатий.
А в долоні спробуй взяти –
Та нічого не спіймати.

А білченята тим часом працювали, вони стрибали по гілках і збирали горіхи в мішки.

Трессі потім теж назбирав трохи круглих горішків і, всівшись на сосновому пні, став грати в кульки.

І наспівував сам собі: цок-цок-цок!

На третій день білченята встали рано до світанку. Вони вирушили на озеро і наловили там сім чудових пічкурів, у якості чергового подарунка для похмурого пугача!

Потім вони всілися на плоти і з попутним вітром попливли на острів. Незабаром вони причалили до берега біля кривого каштана.

Кожна із сестричок-білченят несла в руках по рибці. І маленький братик Чоппі – теж.

Тільки бешкетник Трессі нічого не приготував у подарунок.

Він скакав попереду всіх і, як завжди, весело наспівував:

Стрівся мені у пустелі дивак,
Та причепився немов той будяк.
Став він питати про всякі дурниці:
“В морі багато, чи мало суниці?”
Тут я комаху на носі прибив
І дивакові отак відповів:
“Стільки ж у морі суниці знайдеться,
Скільки у лісі живе оселедців!”

Стрівся мені у пустелі дивак,
Та причепився немов той будяк.
Став він питати про всякі дурниці:
“В морі багато, чи мало суниці?”
Тут я комаху на носі прибив
І дивакові отак відповів:
“Стільки ж у морі суниці знайдеться,
Скільки у лісі живе оселедців!”

На четвертий день білки наловили для пугача шість чорних жуків, загорнули їх у листя щавлю, і кожен листочок закололи сосновою гілкою. У таких обгортках жуки стали схожі на стиглі сливи.Але похмурий Гук зовсім не любив загадки, вони його лише дратували, так само як і танці Трессі.

А Трессі і цього разу склав пісеньку:

Чарівні ми принесли сливи,
Гудуть, літають, от так диво.
Якщо розв’яжеш цю загадку,
Отримаеш кільце на згадку.

Чарівні ми принесли сливи,
Гудуть, літають, от так диво.
Якщо розв’яжеш цю загадку,
Отримаеш кільце на згадку.

Це було нерозумно з його боку: адже він не приніс старому ніякого кільця!

Білченята знову збирали горіхи, а Трессі, як і раніше, розважався: цього разу він придумав протикати сосновими голками ягоди шипшини, і підспівував собі: цок-чок-цок!

На п’ятий день білки принесли містерові Гуку мед, який їм довелося вкрасти у бджіл на сусідній горі.

Правда потім їм довелося вилизувати свої липкі лапки, але це було навіть смачно!

А Трессі все стрибав та співав:

На галяву на хвилинку,
Прилетіли з неба свинки.
Погуділи, посиділи,
І додому полетіли.

Що ж ото за свинки?
В них смугасті спинки
Та смугасті животи.
Можеш нам відповісти?

На галяву на хвилинку,
Прилетіли з неба свинки.
Погуділи, посиділи,
І додому полетіли.

Що ж ото за свинки?
В них смугасті спинки
Та смугасті животи.
Можеш нам відповісти?

Сестрички-білочки і братик Чоппі все поралися в ліщині – набивали мішки горіхами для майбутньої зими.Містер Гук лише похмуро подивився на Трессі і відвернувся. Проте мед йому дуже сподобався.

А Трессі вирішив сьогодні пограти в кеглі – він поставив рядком зелені соснові шишки і кидав у них диким яблуком, наспівуючи: цок-чок-цок!

На шостий день, у суботу, білченята востаннє припливли на острів.

Сестрички-білченята і братик Чоппі принесли плетений кошик, в якому лежало велике яйце – це був прощальний подарунок старому.

А Трессі стрибав попереду всіх зі своєю новою пісенькою:

Лежебока білобокий
Потонув в ставку глибокім.
Лікарі йому сказали:
Жити вам зосталось мало!

Лежебока білобокий
Потонув в ставку глибокім.
Лікарі йому сказали:
Жити вам зосталось мало!

Трессі весело стрибав і танцював, наче сонячний зайчик, а містер Гук похмуро дивився і мовчав.

Трессі ніяк не міг вгамуватися:

Теплий містер Труляля
Спав на троні короля,
На червонім килимку,
Та у кішці на боку.
На портреті королеви,
На гаптованих шпалерах,
І на двох гранітних левах,
І під дахом на гаку.

В гніві став король кричати:
“Скільки можна тут гасати?
Забирайся геть скоріш,
І стрибки свої облиш!”.
Та сміється Труляля,
Й королеві промовля:
“Я ніколі не залежав
Від бажання короля!”

Тільки вечір як настав,
Враз і Труляля пропав.

Теплий містер Труляля
Спав на троні короля,
На червонім килимку,
Та у кішці на боку.
На портреті королеви,
На гаптованих шпалерах,
І на двох гранітних левах,
І під дахом на гаку.

В гніві став король кричати:
“Скільки можна тут гасати?
Забирайся геть скоріш,
І стрибки свої облиш!”.
Та сміється Труляля,
Й королеві промовля:
“Я ніколі не залежав
Від бажання короля!”

Тільки вечір як настав,
Враз і Труляля пропав.

Багато-багато пісеньок-загадок знав Трессі. Ось ще одна:

Веселиться парубок:
Дмухнув та зламав тинок,
Підкидає й крутить листя,
Скаламутив воду чисту,
Та закинув на дерева,
Всю білизну з мотузок.
І нема де сили взяти,
Щоби хлопця вгамувати.

Веселиться парубок:
Дмухнув та зламав тинок,
Підкидає й крутить листя,
Скаламутив воду чисту,
Та закинув на дерева,
Всю білизну з мотузок.
І нема де сили взяти,
Щоби хлопця вгамувати.

– Ух-ух-ух! – заухав від несподіванки містер Гук і заплескав крилами.
Раптом Трессі пронизливо свиснув і як стрибне пугачу на спину!

Всі почули чийсь жалібний писк…

Від страху білченята сховалися в сусідніх кущах.

Через кілька хвилин вони боязко визирнули і побачили, що похмурий містер Гук спокійнісінько собі дрімає на порозі свого будинку, але де ж подівся Трессі?

А Трессі сидів у кишені жилета містера Гука!

Але на цьому наша казка ще не закінчується.

Похмурий містер Гук затягнув Трессі до свого будинку, вхопив білченя за хвіст і вже, бува, зібрався здерти з нього шкуру, так він його дістав своїми витівками.

Але Трессі зумів вирвався, він злетів угору по сходах і вискочив через димар назовні.

От тільки його пухнастий рудий хвостик залишився в пазурах пугача!

З того часу Трессі більше не співає своїх пісень-загадок.

І, якщо ви зустрінете його на гілці, ні в якому разі не задавайте йому загадки!

Ось побачите, полетить у вас велика шишка!