Казка Мафін і його знаменитий кабачок

Тільки й розмов було, що про майбутню виставку фруктів і овочів. На залитих сонячними променями грядках і в парниках вирощувалися гігантські цибулини й помідори. Солодкі яблука, сливи та груші охоронялися день і ніч, щоб їх ніхто не зірвав або не пошкодив.

– А я пошлю на виставку кабачок! – заявив ослик Мафін.

Пінгвін Перігрин, який завжди заносився, подивився на нього поверх окулярів.

– Чому кабачок? – запитав він. – Поясни мені, любий Мафіне, чому ти збираєшся виставити кабачок?

– З трьох причин, – відповів Мафін. – Зараз поясню.

І перш ніж Перігрин встиг щось сказати, Мафін підвівся, поклав одне копито на стіл, відкашлявся: “Кхе! Кхе!” – і почав:

– По-перше, розглянемо, де росте кабачок. Він росте на пагорбі, підносячись над іншими рослинами. Він схожий на короля в замку. Я сяду поруч із ним, і всі говоритимуть: “Дивіться, це ослик Мафін і його кабачок!” По-друге, я хочу виростити кабачок тому, що мені подобаються його гарненькі жовті квіточки: вони схожі на маленькі трубки. А по-третє, великий кабачок треба везти на виставку в тачці. Не можна нести його, наче якісь там яблука, чи сливи, чи груші. Ні! Він занадто поважна персона, щоб його запихали до торби чи у паперовий пакет. Слід завантажити його в тачку й урочисто везти, а всі дивитимуться на його власника і захоплюватимуться ним.

– Гординя до добра не доводить! – сказав Перігрин, коли Мафін закінчив свою довгу промову. – Без окулярів і не розгледиш твоїх кабачків, – пробурмотів він і пошкандибав геть.

Мафін звик до характеру Перігрина, але все ж таки розраховував, що той зацікавиться його планом.

Раптом він згадав.

– Гей, Перігрине! – покликав він. – Я забув тобі сказати! Чи бачив ти колись насіння кабачка? Його можна висушити, пофарбувати і зробити намисто!

Але Перігрин навіть не озирнувся. Він поважно крокував по доріжці.

“Але ж він почув, що я казав!..” – подумав Мафін, дивлячись йому вслід.

Потім він пішов до сараю, узяв лопату, вила і маленьку садову лопатку, поклав усе в кошик, прихопивши також кабачкове насіння, і вирушив на город.

Він довго шукав місце, де можна було б посадити насіння дорогоцінного кабачка. Нарешті знайшов відповідний клаптик землі, поклав інструменти на землю і почав копати. Він рив землю копитами. То передніми, то задніми. А іноді й носом. Він не користувався інструментами, які приніс: ні лопатою, ні вилами, ні маленькою лопаткою. Він узяв їх тільки для того, щоб показати, що він справжній городник.

Приготувавши відповідну ямку, Мафін посадив насіннячко кабачка, полив водою і гарненько притоптав. Потім прибрав інструменти під навіс і пішов додому пити чай. Він добре попрацював і відчув, що зголоднів.

Для Мафіна настали важкі дні. Він мав охороняти грядку і стежити, щоб на ній не росли бур’яни. У сухі дні землю треба було поливати, а в спекотні – вкривати від сонячних променів. Але найбільше Мафін втомлювався, спостерігаючи, як підростає кабачок.

Іноді він намагався виспатися вдень, щоб зі свіжими силами стерегти кабачок вночі.

Нарешті з’явився маленький ніжний паросток.

Він ріс і ріс. Незабаром він пустив довгі, висячі зелені пагони і чарівні жовті квіти, про які Мафін розповідав Перігринові. І нарешті одного дня показався малесенький кабачок. З кожним днем він ставав все більшим і більшим. Уранці Мафін запрошував когось із друзів помилуватися кабачком. Спершу друзі бурчали, але, у міру того як кабачок ставав усе більшим, круглішим, довшим і більш блискучим, вони почали виявляти до нього більше інтересу.

Перігрин навіть приніс якось рулетку і виміряв довжину й ширину кабачка, а результат записав у книжечку, на обкладинці якої було надруковано: “Каталог усіх різновидів кабачків”.

“Напевно, Перігрин хоче пошити для кабачка чохол, – вирішила овечка Луїза. – Інакше навіщо йому така точна мірка?”

Наближався день виставки фруктів і овочів. А кабачок усе ріс і ріс. Мафін і його друзі  дуже хвилювалися. Ослик дістав тачку і пофарбував її у блакитний і білий кольори. На дно поклав оберемок сіна, щоб під час перевезення на виставку кабачок не перекочувався з боку на бік і не тріснув. Мафін мав звичай грітися на сонечку, лежачи поруч із кабачком, і мріяти, як він повезе по вулиці свій кабачок і як всі стрічні говоритимуть: “Дивіться, це ослик Мафін везе свій чудовий кабачок!”

І от нарешті великий день настав.

Було тепло, сонячно й весело. Мафін прокинувся дуже рано і в супроводі всіх своїх приятелів вирушив на город, не забувши прихопити м’яку ганчірочку, щоб до блиску натерти кабачок. Останнім ішов Перігрин, несучи гострий ножик.

Вони стали півколом біля Мафіна і його кабачка. Перігрин зробив кілька кроків уперед, вручив Мафінові ножик і знову відступив на своє місце. Мафін схилився над кабачком і несподівано приклав вухо до його круглого, лискучого боку.

Усі стежили, затамувавши подих: вони помітили, що Мафін здивований. Раптом він випростався, обійшов кабачок навкруги і приклав вухо з іншого боку. Потім насупився і, подивившись на друзів, прошепотів:

– Підійдіть ближче. Тихо! Слухайте!

Звірятка навшпиньки, безшумно підійшли і, приклавши вуха до кабачка, стали слухати. У кабачку щось шаруділо, бурмотіло, попискувало. Тоді звірятка оббігли навколо кабачка і стали слухати з іншого боку. Тут шум був голосніший.

– Дивіться! – закричав Мафін. І всі подивилися, куди він показував. Унизу, біля самісінької землі, в кабачку була маленька кругла дірочка.

Перігрин зробив кілька кроків уперед, взяв у Мафіна ножик і постукав ручкою по зеленій шкірі кабачка.

– Вилазьте! – закричав він сердито. – Негайно ж вилазьте!

І вони вилізли – ціла сімейка мишей! Тут були і великі миші, і маленькі, мишачі дідусі й бабусі, тітки й дядьки і батьки з дітьми.

– Так я й думав! – сказав Перигрин. – Це родичі Дорріс і Морріс – польові миші.

Бідолаха Мафін! Він насилу стримував сльози, дивлячись, як миші одна за одною вискакують з його чудового кабачка.

– Зіпсували мій кабачок! – прошепотів він. – Зовсім зіпсували! Як я його тепер повезу на виставку?

Він сів спиною до друзів, і по його тремтячим вухам і хвосту можна було здогадатися, як йому погано.

– У мене є ідея! Ідея! Будь ласка, послухайте! У мене є чудова ідея! – схвильовано промекала овечка Луїза. – Будь ласка, дайте мені сказати! О, будь ласка!.. – продовжувала вона, стрибаючи перед Мафіном і говорячи так швидко, що її насилу можна було зрозуміти.

– Добре, – сказав Перігрин, – ми тебе слухаємо. Тільки перестань стрибати і говори повільніше.

– Ось що я придумала, – сказала Луїза, – нехай Мафін виставить свій кабачок у відділі, який називається “Незвичайне вживання звичайних овочів”. Я впевнена, що ніхто ніколи і не чув про кабачок-мишкову-хатку, тобто, я хочу сказати, хатку для мишей…

– Ми зрозуміли тебе, Луїзо! Це чудова ідея! – закричав Мафін.

І коли Луїза побачила його вдячний погляд, вона була така щаслива й горда, що навіть зовсім перестала боятися Перігрина.

Страус пішов по тачку, в якій був приготовлений оберемок сіна, а Мафін обережно протер і вилощив кабачкові боки. Перігрин зібрав усіх мишей. Він велів їм гарненько прибрати в хаті й причепуритися. Потім він дав їм настанови з приводу того, як поводитися на виставці фруктів і овочів.

– Поводьтеся невимушено, – сказав він, – але не робіть вигляду, ніби ви прислухаєтеся до того, що говорить публіка. І вже, звичайно, вам не слід втручатися у розмови й сперечатися. Робіть вигляд, що ви глухі.

Миші сказали, що вони все зрозуміли і що намагатимуться догодити Мафінові.

Тут з’явився Освальд із тачкою, і всі почали допомагати вантажити кабачок на м’яке ліжко з сіна. Миші щосили намагалися допомогти: штовхали й підпихали, шмигаючи під ногами, скочуючись з кабачка і зариваючись у сіно. Але користі від них не було: вони тільки всім заважали.

На щастя, жодна з них не постраждала. Перігрин пояснив їм, що вони повинні робити на виставці і які пози їм слід приймати, щоб здавалося, ніби вони воскові фігурки. Потім уся процесія рушила в дорогу.

Мафін ішов попереду, розчищаючи шлях. За ним крокувала Луїза – адже це їй належала блискуча ідея! За Луїзою Освальд ніс пучок сіна, потім ішов Перігрин, а за ним безладно бігли всі інші.

Коли вони прийшли на виставку, всі інші експонати вже були там. Їх власники стояли поруч на варті. Мафін і супроводжуючі його звірята гордо пройшли у самісінький центр залу. Коли вони проходили крізь відділ кабачків, усі інші власники кабачків зажурилися і їх надії на премію зникли. Але вони одразу заспокоїлися і повеселішали, бачачи, що Мафін пройшов далі, до відділення “Незвичайне вживання звичайних овочів”. Вони зрозуміли, що Мафін не збирається змагатися з ними.

Стенд “Незвичайне вживання звичайних овочів” знаходився у самому кінці виставки. Там було виставлено багато цікавих речей: фігурки, вирізані з картоплі й турнепсу, букети з редисок і моркви і різні прикраси для столу з різнокольорових овочів. Прибіг якийсь чоловік і показав Мафінові, куди слід поставити тачку. Пошепотівшись трохи з Перігрином, він накреслив на табличці:

Експонат А – будиночок для мишей з кабачка.
Власник – ослик Мафін

Усі звірята з гордістю розташувалися навколо кабачка чекаючи приходу судді. Нарешті прийшло двоє суддів і одностайно вирішили, що кабачок-будиночок найвизначніший експонат на виставці. Миші поводилися чудово і робили вигляд, ніби їм байдуже, коли судді, нахиляючись до кабачка, наштовхувалися на них або збивали їх з ніг своїм диханням.

– Не може бути жодного сумніву, це найкращий експонат! – сказав перший суддя.

– Дамо йому першу премію, – сказав другий, схвально киваючи головою.

Він підійшов до Мафіна і повісив йому на шию медаль. А перший суддя прикріпив до кабачка диплом “Перша премія”.

Тут миші не витримали. Вони всі кинулися на диплом і почали його гризти, щоб дізнатися, чи їстівний він. Але Перігрин їх прогнав. Усі сміялися, а Мафін удавав, ніби нічого не помічає.

Отже, мрія Мафіна здійснилася. Він повіз кабачок назад додому, і всі стрічні захоплювалися й говорили: “Подивіться, який молодець Мафін! Подивіться, який чудовий кабачок він виростив!”

На шиї у Мафіна висіла медаль. А крім того, він отримав ще премію – чудовий пучок моркви. Такої пошани він в житті не бачив!

Мафін поклав кабачок назад на грядку, де той ріс, щоб миші могли жити в ньому до кінця літа. Мафін обіцяв мишам приходити кожного дня до них у гості. Крім того, він порадив їм витягти з кабачка усі зернятка, вимити їх і нанизати гарне й довге намисто.

Коли намисто було готове, Мафін подарував його овечці Луїзі в подяку за гарну ідею.