Казка О хто, хто Миколая любить
- Автор: Савицька Іванна Олександрівна
- Походження: Україна
- Жанр: Віршовані, Навчання
- Вік: 4-5 років
- Час читання: 2 хв
Казка «О хто, хто Миколая любить» української авторки Іванни Олександрівни Савицької розповідає про хитру Лисичку-сестричку, яка випадково чує, як діти співають пісню про святого Миколая та говорять про його добрі подарунки. Новина приводить Лисичку до лісових звірів, які розповідають про свої труднощі та просять допомоги. Серед зимового лісу народжується спільна пісня, а разом із нею — надія на диво. Якщо хочеться читати казку з малюнками «О хто, хто Миколая любить» українською мовою, ця тепла різдвяна історія подарує дитині святковий настрій.
Казочка «О хто, хто Миколая любить» з картинками у віршованій формі говорить про милосердя, щире каяття, доброту та допомогу тим, хто опинився в біді. Лисичка, Зайчик, Білочка та Сарна разом переживають зимові труднощі й сподіваються на підтримку святого Миколая. Казка «О хто, хто Миколая любить» доступна для читання на LiveBook.com.ua без реєстрації з телефона, Android, iPhone, iPad або комп’ютера. Час читання — близько двох хвилин, тому історія добре підходить для сімейного читання напередодні зимових свят.
Читати Казку О хто, хто Миколая любить
Хто з вас, діти, не знає лисички-сестрички, що у неї звичка на ферму забігати, гусей лякати, курей душити, шкоду людям робити.
От така то лисичка, хитра, неласкава, що про неї несеться поганенька слава, прибігла з лісу під хатку і чує: хтось співає молитву не молитву – колядку не колядку.
А це в хатці діти посідали в куточок і, який в кого голосочок, тягнуть, аж пісня серце голубить – “О хто, хто Миколая любить”.
А далі стали діти говорити, що незабаром святий Миколай по хатках буде ходити, добрих діток дарами наділяти, бідним помагати…
Як почула лисичка такі новини, швидко-швиденько побігла в яри та долини. Далі в ліс, де ялиці крислаті, стала звірів на нараду скликати.
Посідали звірі колом рівненьким, а лисичка затягла голосочком тоненьким:
– Я лисичка-сестричка, що погані звички маю, все знаю і все чую, новину вам віщую, – і вона щиру правду звіряткам розказала про все, що під віконцем чула, і про все, що знала.
Каже зайчик:
– В мене, друзі, холодно в хатці, шубка – латка на латці. Діти босі, голодні, зими перебути не годні.
– О, в мене, – каже білка згодом, – хатку снігом замело і скувало льодом. Діти хворі, а до лікаря-бурмила по снігу добитися несила.
А сарна й собі ковтає щирі сльози:
– Заморозило кущі і верболози, а бурмило, годі й говорити, він давненько в гавру ліг спочити.
Тут лисичка-сестричка промовила зо сльозами:
– Друзі, я за вами, і хоч звички в мене препогані, але в грудях серце з болю в’яне. Кажуть, в кого за провини щирий жаль із серця лине, тому ласка Божа теж засвітить. Тож співаймо так, як у хатці діти…
Перший зайчик запищав тоненько. Білочка з сарною тягнуть помаленьку, а лисичка заводить, аж спів серце голубить – “О хто, хто Миколая любить”.
Раннім-ранком в заячій хатині шубка тепла висить на бантині, а діткам сап’янців по парі в дарі. І до білки в хатку на гостину промінь сонця із небес прилинув і огрів маленькі бідні діти, стала мати радіти.
А в яру, де хмиз і верболози, кудись ділися вітри та злі морози. Мох зелений пахне, майоріє, сонце гріє! Вся природа там звірят голубить – “О хто, хто Миколая любить”..
