Казка Чиє сонечко?
- Автор: Різник Григорій
- Походження: Україна
- Жанр: Гумор, Літературна казка
- Вік: 2-3 роки
- Час читання: 1 хв
Казка «Чиє сонечко?» — українська гумористична казка для малюків про курчатко, що вперше бачить сонечко. Курчатко запитує маму, чиє сонечко, й вирішує, що це його, бо йому подобається. Песик заперечив, кажучи, що сонечко його, бо він народився раніше. Вони почали сперечатися й пробували стрибти, щоб взяти сонечко з неба. Конь показав їм, що сонечко неможливо взяти й що воно належить всім разом.
Казка вчить малюків 2–3 років про важливість спільного використання й розуміння того, що деякі речи належать усім нам. Вона розвиває пізнавальні здібності й чуттєвість до довкілля. Прочитати казку «Чиє сонечко?» українською мовою з оригінальними ілюстраціями можна на LiveBook.com.ua без реєстрації. Казка також доступна у аудіоверсії для малюків 2–3 років.
Читати Казка Чиє сонечко?
Вилупилося Курча з яєчка, побачило у небі сонечко і питає в мами-Квочки:
— Що це таке гарне та блискуче, мамо!
— Сонечко,— каже Квочка.
— А чиє воно! — цікавиться далі Курчатко.
— Не знаю, мабуть, нічиє…
Зраділо Курча, аж підскочило.
— Буде моє, бо воно мені подобається! — вигукнуло Курчатко і побігло хвалитися. Зустріло воно Песика:
— Я маю сонечко, я маю сонечко!..
— А хто тобі його дав?
— Ніхто. Було воно нічиє, а стало моє!
Песикові стало заздрісно. Він любив сонечко і, звісно, не хотів, щоб його забрав собі хтось інший. Тому Песик сказав:
— Я раніше від тебе народився. Воно вже давно моє.
— Ні, моє! — пищить Курча.
— Ні, моє!!! — гарчить Песик.
Ішов собі по дорозі Кінь, послухав і каже:
— Оце щось нове! Ач які, вже сонечко ділять! Ану, хто каже, що сонечко тільки йому належить і більш нікому, той нехай і забирає його з неба собі!
— І заберу!..— сказало Курчатко і підскочило раз, другий, третій…
— Ні, я заберу! —крикнув Песик і собі давай стрибати.
Ясна річ, нічого в них не вийшло.
— От бачите! — сказав Кінь. — Сонечко забрати собі не можна. Воно не нічиє, воно — наше!
— А як це, наше! І моє?
— І твоє, і його, і моє — потрошку. Зрозуміло?
