Казка Сент-Панкрас і Кінгс-Крос
- Автор: Дональд Біссет
- Походження: Англія
- Жанр: Пригоди, Гумор
- Вік: 6-7 років
- Час читання: 2 хв
Казка «Сент-Панкрас і Кінгс-Крос» Дональда Біссета розповідає про два вокзали, що стоять поруч на одній лондонській площі. Вони вічно сперечаються, хто з них кращий: у кого більше платформ, чий ресторан відчинений довше, чиї годинники точніші. Спочатку це здається звичайною дрібною сваркою, але поступово суперечка виходить далеко за межі вокзалів і впливає на життя всього міста.
Це гумористична історія з динамічним сюжетом і кумедними перебільшеннями. Автор показує, як дрібна суперечка може вийти з-під контролю: годинники поспішають, потяги мчать без зупинки, а лондонці не встигають ні виспатися, ні пообідати. Жвавий темп оповіді допомагає дитині стежити за подіями й підсміюватися над безглуздими ситуаціями.
Казка підійде дітям 6-7 років. Вона допомагає поговорити про те, що хвалькуватість і суперництво не приносять користі, а дружба й повага роблять життя спокійнішим. Мова проста й образна, тому текст зручно читати вголос удома чи перед сном. Після читання можна запитати дитину, чому герої так довго сперечалися і як можна було владнати суперечку раніше.
Читайте казку онлайн на смартфоні, планшеті чи комп’ютері. Час читання – близько 2 хвилин.
Читати Казка Сент-Панкрас і Кінгс-Крос
Жили-були в Лондоні на одній площі два вокзали. Їх звали Сент-Панкрас і Кінгс-Крос. Вони жили пліч-о-пліч і вічно сперечалися, хто кращий.
– А біля моїх перонів зупиняються не тільки потяги, а й тепловози, хвалився Сент-Панкрас.
– Подумаєш! Біля моїх теж! – не поступався Кінгс-Крос.
– А в мене ресторан є, – говорив Сент-Панкрас.
– І в мене!
– Він і по неділях відчинений!
– І мій теж!
– Подумаєш! – Кінгс-Крос не відразу знайшовся, що відповісти. – А у мене десять платформ, а у тебе тільки сім.
– Але мої вдвічі довше твоїх! – відповів Сент-Панкрас. – Та ще у тебе годинники відстають.
Годинники на вокзалі Кінгс-Кросс страшенно розлютилися і зацокали швидше, щоб наздогнати час. Вони так поспішили, що невдовзі вже відставали годинники на вокзалі Сент-Панкрас і, щоб наздогнати сусіда, теж затікали швидше і швидше. Тепер вже і ті й інші годинники поспішали щосили; довелося і потягам поспішити, щоб прийти без запізнення. Годинники летіли вперед, і потяги мчали вперед, і під кінець у них навіть не вистачало часу, щоб висадити своїх пасажирів: вони прибували на вокзал і тут же вирушали назад. Пасажири дуже сердилися і махали з вікон парасольками.
– Гей, зупиніться! – кричали вони. Але потяги їх не слухали.
– Не можемо! – відповідали вони. – Інакше ми не встигнемо. Подивіться на годинник!
Так, тепер годинники летіли так швидко, що, не встигнувши показати ранок, відразу показували вечір. Сонце дивувалося.
– Напевно, я відстаю, – вирішило воно і помчало по небосхилу швидше, швидше і швидше.
Мешканцям Лондона теж довелося нелегко. Вони схоплювалися з ліжка і тут же лягали спати, але, не встигнувши навіть заснути, знову схоплювалися і поспішали на роботу. А діти бігли до школи і, не встигнувши відповісти, скільки буде двічі два, бігли назад додому.
Зрештою лорд-мер Лондона доповів королеві:
– Ваша величність, так далі тривати не може! Я пропоную видати медаль Юстонському вокзалу. Тоді наші два вокзали від заздрості перестануть сперечатися один з одним.
– Прекрасна ідея! – сказала королева.
І ось вона виїхала з Букінгемського палацу в супроводі лорд-мера, кінної гвардії і гвардійського духового оркестру, а попереду йшов прем’єр-міністр і на червоній оксамитовій подушці ніс золоту медаль.
Коли королівський кортеж досяг Кінгс-Кроса, обидва вокзали перестали сперечатися і проводили його очима.
– Що я бачу, Сент-Панкрас! – вигукнув Кінгс-Крос. – А ти це бачиш?
– Так! – відповів Сент-Панкрас. – Це медаль Юстонському вокзалу за те, що у нього п’ятнадцять платформ. Яка несправедливість! Ти і то напевне кращий за Юстона!
– І ти кращий, Сент-Панкрас, – сказав Кінгс-Крос.
Сент-Панкрас здивувався, але подумав, що поганий мир кращий за добру сварку, і сказав:
– Будемо друзями, Кінгс-Крос.
– Будемо! – відповів Кінгс-Крос.
Так вони стали друзями і перестали сперечатися, а їх годинники перестали поспішати, і потяги перестали поспішати. Всі були задоволені.
– Ви розумна людина, лорд-мер! – сказала королева.
– Дякую вам, ваша величність! – відповів лорд-мер.
