Казка Маша і ведмідь
Казка «Маша і ведмідь» розповідає про дівчинку, яка забудилась у лісі й натрапила на чарівну хату ведмедя. Замість паніки Маша знаходить хитрий спосіб, щоб обманути ведмедя й повернутися додому. На цій небезпечній пригоді дівчинка проявляє кмітливість, сміливість і винахідливість. Ведмідь у казці — не злий, а самотній мешканець лісу, який хоче мати гостя.
Прочитати казку «Маша і ведмідь» українською мовою з ілюстраціями можна на LiveBook.com.ua. Казка доступна без реєстрації на телефоні, планшеті чи комп’ютері. Гра розумів і хитрощів робить історію захопливою для малюків 3–5 років, а проста мудрість казки залишиться з дітьми на все життя.
Читати Маша і ведмідь
Жили собі дід і баба. У них була внучка Маша.
Зібралися раз дівчатка в ліс по гриби та по ягоди. Кличуть із собою й Машу.
– Дідусю, бабусю, – каже Маша, – пустіть мене в ліс з подружками!
Дід і баба кажуть:
– Іди, тільки від подруг не відставай, а то заблукаєш.
Прийшли дівчатка в ліс, почали збирати гриби та ягоди. От Маша – деревце за деревце, кущик за кущик – і відійшла геть-далеко од подруг.
Почала вона гукати, почала їх кликати, а дівчатка не чують, не озиваються.
Ходила, ходила Маша лісом – зовсім заблукала. Зайшла вона в далеку глушину, в самі хащі. Дивиться – стоїть хатинка. Постукала Маша в двері – не відповідають. Штовхнула вона двері, а вони й відчинилися.
Увійшла Маша в хату, сіла коло вікна на лаві. Сидить і думає: «Хто ж тут живе? Чому нікого не видно?..»
А в тій хатині жив величезний ведмідь. Тільки його тоді вдома не було.
Повернувся ведмідь увечері, побачив Машу, зрадів.
– Ага, – каже, – тепер не пущу тебе! Будеш у мене жити. В печі топитимеш, кашу варитимеш, мене годуватимеш.
Посумувала Маша, погорювала, та нічого не вдіє. Стала вона жити у ведмедя в хаті.
Ведмідь на цілий день піде в ліс, а Маші наказ дає – нікуди без нього з хати не виходити.
– А якщо підеш, однаково піймаю і тоді вже з’їм!
Почала Маша думати, як їй від ведмедя втекти. Кругом ліс, в який бік піти – не знає, спитати немає в кого…
Думала вона, думала і придумала.
Приходить одного разу ведмідь з лісу, а Маша й каже:
– Ведмедю, ведмедю, пусти мене на один день у село: я бабі та дідові гостинця понесу.
– Ні, – каже ведмідь, – ти в лісі заблукаєш. Давай гостинці, я їх сам однесу.
А Маші того тільки й треба! Напекла вона пиріжків, дістала великий-превеликий короб і каже ведмедеві:
Ось дивись: я в цей короб покладу пиріжки, а ти однеси їх дідові та бабі. Та дивись же: короб по дорозі не одкривай, пиріжків не виймай. Я на дубок вилізу та за тобою слідкуватиму.
– Гаразд, – відповідає ведмідь, – давай короб!
Маша каже:
– Вийди на ґаночок, подивися, чи не йде дощик!
Тільки ведмідь вийшов на ґаночок, Маша одразу ж залізла в короб, а на голову собі таріль з пиріжками поставила.
Повернувся ведмідь, бачить – короб готовий. Підняв собі на спину та пішов у село.
Йде ведмідь поміж ялинами, суне ведмідь поміж берізками, в ярочки спускається, на пагорбки підіймається.
Ішов-ішов, втомився й каже:
– Сяду на пеньок, З’їм пиріжок!
А Маша з короба:
– Бачу, бачу!
Не сідай на пеньок,
Не їж пиріжок!
Неси бабуні,
Неси дідуні!
– Диви, яка окаста, – каже ведмідь, – все бачить!
Узяв він короб і пішов далі. Ішов-ішов, ішов-ішов, спинився, сів і каже:
– Сяду на пеньок, З’їм пиріжок!
А Маша з короба знову:
– Бачу, бачу!
Не сідай на пеньок,
Не їж пиріжок!
Неси бабуні,
Неси дідуні!
Здивувався ведмідь:
– От яка хитра! Високо сидить, далеко бачить!
Підвівся і пішов скоріше.
Прийшов у село, знайшов будиночок, в якому дід і баба жили, і давай з усієї сили стукати у ворота:
– Стук-стук-стук! Відмикайте, відчиняйте! Я вам від Машеньки гостинців приніс.
А собаки почули ведмедя й кинулись на нього. З усіх дворів біжать, гавкають.
Злякався ведмідь, поставив короб біля воріт, дременув у ліс.
Вийшли дід і баба до воріт. Дивляться – короб стоїть.
– Що тут в коробі? – питає бабуся.
А дідусь підняв кришку, дивиться – і очам своїм не вірить: в коробі Маша сидить, живісінька, здоровісінька.
Зраділи дідусь та бабуня.
Кинулись Машу обіймати, цілувати, розумницею називати.
