Казка Вовк і лисиця
- Автор: Народні
- Походження: Франція
- Жанр: Пригоди, Гумор
- Вік: 4-5 років
- Час читання: 2 хв
Французька народна казка «Вовк і лисиця» розповідає про двох лісових сусідів, які йдуть удвох на річку рибалити. Вони чимало наловили, і лисичка пропонує поділити роботу так, щоб усім було зручно. Вовк погоджується, і так починається історія, у якій кожен із героїв діє по-своєму: один довірливо, а інша дуже хитро. Пригоди швидко змінюють одна одну, і наприкінці не залишається жодного нудного моменту.
Це динамічна гумористична казка з повторами, які діти легко запам’ятовують. Кумедні діалоги та несподівані хитрощі лисички створюють веселий настрій, а вовк виходить схожим на героїв з класичних тваринних казок: сильний, але не дуже кмітливий. Події розвиваються швидко, а сюжет побудований так, що дитина сама починає передбачати, що буде далі.
Казка підійде дітям 4-5 років, особливо якщо читати її разом із дорослими. Вона допомагає поговорити про хитрість і довірливість, про те, що не завжди слід вірити першому-ліпшому співрозмовникові, і про те, як по-різному поводяться друзі. Мова проста й образна, а короткий текст зручно читати вголос удома чи перед сном. Після читання можна запитати дитину, що вона зробила б на місці вовка і чому.
Читайте казку онлайн на смартфоні, планшеті чи комп’ютері. Час читання – близько 2 хвилин.
Читати Казка Вовк і лисиця
Пішов якось вовк з кумасею-лисичкою на річку рибалити. Наловили вони чимало риби й поскладали її в кошик.
— Хто понесе кошик? — питається вовк.
— Ти,— відказує лисиця,— в тебе хвіст товстіший.
Вона прив’язала кошик до вовчого хвоста, і вони подалися в ліс. Несе вовк важкий кошик, відсапує, аж тут хвіст — хрясь! — обірвався.
— Я тебе з’їм! — гримнув вовк на лисицю.— Це ж ти повісила мені на хвіст важенний кошик!
— Пожалій мене, любий кумцю! Ходім краще в кузню — там тобі викують новий хвіст, міцний-міцний,— ніколи вже не обірветься.
Пішли вони в кузню. Лисиця сказала ковалю, щоб він добре розжарив на ковадлі шматок заліза і приклав його вовкові до того місця, де був обірваний хвіст.
Коваль так і зробив.
— Ой, боляче! — нестямно завив вовк і кинувся геть із кузні. Невдовзі лисиця зустрілася з кумом-вовком на дорозі.
Як закричить вовк:
— Ну, начувайся! Тепер ти від мене не втечеш! З’їм я тебе!
— Кумцю-вовче, та я пожартувала! Не гнівайся на мене! Краще ходімо зі мною, Я знаю одну комірчину, повну пресмачних ковбас. Ото наїмося, ото поласуємо!
Вони прибігли до комірчини, залізли в неї, поцупили ковбаси і помчали в ліс.
— Повісимо ковбаси на вершечок дуба, а то інші звірі поїдять,— каже лисиця.
Вовк погодився, і лисиця перетягла всі ковбаси на вершечок дуба, високого-високого. Упоравшись, сіла на гілку і ну наминати ковбаси! А вовк не вмів лазити по деревах.
— Скинь-но, кумасю, мені кілька ковбас!
— Ось тобі мої недогризки, кумцю!
— Та й капосна ж ти лисиця! Ну, начувайся! Як спіймаю тебе, так і з’їм!
Завив вовк на весь ліс, і до нього збіглося багато інших вовків.
Він розповів, як обдурила його лисиця, і попросив, щоб товариші допомогли її схопити.
Вовки погодилися. Вовк-кум став під дубом, на нього виліз другий вовк і сперся передніми ланами на стовбур, на другого — третій, на третього — четвертий… Останній вовк виліз до самісінького вершечка. А лисиця як гукне:
— Ковалику, ковалику, неси-но мерщій розжарене залізо, прикуй моєму кумові хвіст!
Вовк, почувши ці слова, перелякався й кинувся бігти, забувши про те, що тримає на спині цілу зграю. А вовки попадали один на одного, а потім скочили на свої чотири і помчали вслід за кумом-вовком. Наздогнали його й задушили.
А хитра лисиця сміялася й наминала ковбаси, сидячи на дубі.
